На 1 січня 2022 року в Україні проживало 34,5 мільйона громадян. Натомість на кінець серпня — лише 27,8 мільйона. Про це свідчить пояснювальна записка до проекту держбюджету на 2023 рік. Тобто за понад пів року повномасштабної війни чисельність тих, хто живе і працює в Україні, зменшилася на 6,7 мільйона осіб.
За прогнозами Ради ЄС, внаслідок війни та залежно від її тривалості населення України може скоротитися на 24 — 34%. Тобто через російську агресію на нашу країну чекає величезний виклик — масштабна демографічна криза. Цю тему обговорюємо з Олександром Гладуном, заступником директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Павлом Шевчуком, провідним науковим співробітником цього інституту, та Василем Воскобойником, президентом Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.
— На жаль, війна затягується. Чи можна хоч приблизно оцінити демографічні втрати України через російську агресію на цей момент?
● О. Гладун:
— Найперше про дані, які надає пояснювальна записка до держбюджету-2023. Звідки взялося число 34,5 мільйона населення, щиро кажучи, не знаю. Можливо, йдеться про чисельність лише на підконтрольній Україні території. Бо Держстат на початок 2022 року говорив про 41,2 мільйона осіб. Це без Криму, але з ОРДЛО (хоч не відомо, як там визначали чисельність).
Щодо прогнозів, то вони дуже суб’єктивні й залежать від трьох чинників.
— Яких?
● О. Гладун:
— Надмірної смертності через війну, рівня народжуваності і міграційних процесів, тобто відпливу населення за межі країни.
Що стосується, наприклад, смертності, то вона однозначно зросла. Гинуть і цивільні, і військові. Але сьогодні реальний рівень смертності ми не можемо навіть приблизно оцінити. Бо, скажімо, не знаємо, скільки людей загинуло в окупованому Маріуполі. Та й загалом на непідконтрольній Україні території не можна нічого порахувати.
— А як війна може вплинути на народжуваність в Україні?
● О. Гладун:
— Ще перед збройною агресією РФ — наприклад, у 2021 році — 100 жінок народжували 110 дітей, що удвічі менше, ніж потрібно для відтворення населення. Ймовірно, під час війни народжуваність знизиться ще більше. Бо частина чоловіків гине, чимало жінок виїхало за кордон. Але оцінити точно, наскільки зменшилася народжуваність, наразі не можна. Адже з початку війни Держстат не подає даних ні про народжуваність, ні про смертність.
— У деяких країнах після війни спостерігався бебі-бум. Чи можна його очікувати в Україні?
● О. Гладун:
— Так, після війни народжуваність може трохи зрости. Але цей фактор не компенсує втрати померлих і тих, хто виїхав. До речі, скорочення населення в Україні відбувається з 1992 року (на 1 січня 1993 року в Україні проживало 52,2 мільйона осіб. — Авт.). Повномасштабна війна та її негативні наслідки лише поглиблюють демографічні проблеми, що накопичувалися у нас останні 30 років. Тобто цілком очевидно, що за час війни населення країни істотно скоротиться. Але наскільки у підсумку? Ще до війни були прогнози, що до середини цього століття на території України проживатиме близько 25 мільйонів. На сьогодні — це оптимістичне число.
Після війни народжуваність може трохи зрости. Але цей фактор не компенсує втрати померлих і тих, хто виїхав.
— Чи відомо, скільки українців виїхало за кордон, рятуючись від війни?
● О. Гладун:
— За оцінками міжнародних організацій, зокрема Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, у країнах Європи зареєстровано більш як 5 мільйонів українців, у Росії — 2,9 мільйона (одні виїхали добровільно, інших насильно депортували). Тобто за кордоном перебуває близько 8 мільйонів біженців (фактично понад 20% населення виїхало. — Авт.). Такої хвилі міграції Європа не знала з часів Другої світової війни.
— Чи багато наших громадян можуть не повернутися додому?
● О. Гладун:
— Багато залежатиме від того, коли закінчиться війна. Якщо ще цього року, то повернеться більше людей. Але загалом що довше триватиме війна, то менші шанси на повернення наших громадян додому. Адже вони пристосовуються до місцевих умов, працевлаштовуються, їхні діти відвідують там садочки і школи. Крім того, деякі країни зацікавлені у робочій силі з України, бо в ЄС демографічна ситуація не найкраща. Польща, Чехія та Словаччина вже ухвалили закони, які спрощують працевлаштування українців.
● В. Воскобойник:
— Після закінчення війни відбудова України розпочнеться не відразу — ні на другий, ні на третій день. Тому, очевидно, матимемо ще одну післявоєнну хвилю міграції. Більшість чоловіків, які тепер воюють або не можуть виїхати через обмеження, поїдуть за кордон до своїх жінок і дітей, які вже там соціалізувалися. І дай Боже, щоб нас у підсумку залишилося хоча б 25 мільйонів.
— Які виклики стоятимуть перед Україною після війни через значну втрату населення?
● О. Гладун:
— Вага країни на міжнародній арені залежить від розміру економіки і чисельності населення. Якщо ми хочемо відігравати вагому роль у світі, то мусимо сформувати стратегію демографічного розвитку або хоча б стабілізації демографічної ситуації. Тобто треба буде принаймні зупинити скорочення населення.
— Але як? Де бачите потенціал?
● О. Гладун:
— У те, що у нас відчутно зросте народжуваність, не дуже вірю. Що стосується скорочення смертності та збільшення тривалості життя, то тут і до війни у нас ситуація була однією з найгірших в Європі. Тривалість життя в Україні у середньому на 10 років менша, ніж у ЄС. Це дуже великий розрив. І його навряд чи вдасться швидко подолати. Єдиний спосіб стабілізувати чисельність населення — регулювати міграцію. На масове повернення українців із-за кордону, напевно, покладатися також не варто. Можливо, залежно від тривалості війни, повернеться 25 — 50%, але не більше. Вочевидь, Україні нічого не залишиться, як проводити активну міграційну політику із залучення іноземців.
— Невже не зможемо обійтися без цього?
● В. Воскобойник:
— Навряд, в іншому разі відбудовувати Україну не буде кому. За кордон виїхали здебільшого люди працездатного віку (30 — 49 років). Згідно з результатами соціологічного опитування, 30% українських біженців — це висококваліфіковані фахівці, 12% — кваліфіковані працівники, 14% — підприємці. І повернути їх буде дуже важко, бо західні партнери, які сьогодні нам дуже допомагають, після закінчення війни будуть конкурувати з Україною за українців.
● П. Шевчук:
— Щоб не зменшувалася чисельність населення, в Україну треба буде запрошувати 300 — 400 тисяч мігрантів щороку.
● О. Гладун:
— Для стабілізації чисельності населення після війни Україні знадобиться 25 — 40 років, але тільки якщо буде розроблена певна програма. Її мають підтримувати всі уряди. А в нас часто буває, що приходить нова влада і скасовує рішення попередньої. Наприклад, у Фінляндії смертність від серцево-судинних хвороб в 60 — 70-х роках минулого століття була однією з найвищих у світі. Але там розробили програму здорового способу життя, яка тривала 25 років. Її підтримували всі уряди, президенти, пропагували актори. І це дало результат (смертність від серцево-судинних хвороб зменшилася у 7 разів, а середня тривалість життя фінів збільшилася на 13 років. — Авт.). Сьогодні тривалість життя у цій країні одна з найвищих у Європі.
