Три роки тому Раїса Янкова вирішила знову сісти на студентську лаву. Тільки уявіть — жінці тоді було 66! Переживала, чи потягне навчання. Тож не пропустила жодної лекції, ретельно вела конспекти, писала контрольні та складала іспити. І зрештою нещодавно отримала диплом молодшого бакалавра. Цікаво, звідки у неї така жага до навчання?
Пані Раїса родом зі села Слобідка, що на Житомирщині. Батьки працювали на землі (у колгоспі), виховували десятеро дітей — сім доньок і трьох синів. А ще подружжя Безсмертних дуже гарно співало. Мати Пелагея навчала дітей українських традицій та народних пісень. Тоді в їхньої молодшої доньки Раїси й зародилася любов до музики. Ба більше, у дитинстві вона почала писати вірші. Але після школи спершу пройшла навчання в училищі на розкрійницю взуття й працювала за фахом, згодом вивчилася на токаря, багато років трудилася на заводі. Ще й курси з мануальної терапії закінчила, бо має до того хист.
“У 19 вийшла заміж, за рік народила дитину, але сімейне життя не склалося, — розповідає Раїса Янкова. — Та 45 років тому зустріла Віктора, він прийняв мого сина як рідного, став йому справжнім батьком”. У подружжя, яке оселилось в місті Коростишів, народилося ще двійко дітей. У 2003-му в пані Раїси стався третій інсульт, тоді подумки пообіцяла Богові: “За дароване життя напишу сотню пісень — для людей”. Так почався її творчий шлях. За цей час жінка видала три збірки, до яких увійшло 63 її пісні.
Дванадцять років тому пані Раїса створила співочий колектив “Родина”, учасниками якого стали переважно її рідні. Спершу репетирували вдома в Янкових. Згодом колектив прийняли в місцевий будинок культури, вони стали виступати в різних містах країни, в репертуарі — пісні Раїси Петрівни та фольклорна спадщина. Стали лауреатами багатьох конкурсів. У 2022 році “Родині” дали звання “Народний аматорський колектив”, а торік колектив взяв участь у міжнародному конкурсі “Україна єднає світ” та здобув два гран-прі — у номінаціях “народний вокал” і “авторська пісня” (у віковій категорії 25+). На сьогодні “Родина” складається з десяти учасників віком від 63 до 84 років.
Попри творчу реалізацію, Раїса Янкова мріяла здобути музичну освіту. Тож три роки тому вирішила вступити до Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка, обравши спеціальність “менеджмент соціокультурної діяльності”.
“Спершу переживала, чи потягну навчання, адже в такі роки воно дається непросто, — ділиться співрозмовниця. — Але я дуже цього хотіла, та й рідні підтримували, хоч і просили не перевантажувати себе. Група в нас склалася чудова — усі студентки мають сім’ї й діток. І хоч я серед них була найстарша, це не стало на заваді, ми здружилися і підтримували одна одну”. Раїса Петрівна зауважує: вчитися було нелегко, але викладачі не робили їй поблажок. Найстарша студентка не пропустила жодної лекції, встигала вести усі конспекти, а щоб готуватися до контрольних, навіть освоїла сенсорний телефон.
“Якщо слухати й занотовувати лекції, все вдасться. А я дуже старалась! До слова, зберігаю конспекти й контрольні роботи, які друкувала в двох варіантах — один здавала, інший — залишала собі”, — каже жінка. Протягом трьох років навчання студентам коледжу викладали 37 предметів, зокрема, народознавство, культурологію, хорознавство, диригування, гру на фортепіано, будову голосу, українську й англійську мови. З переважної більшості предметів студентка Янкова отримала п’ятірки, лише з восьми — четвірки. “З першої допомоги, англійської (припустилась помилки у перекладі), культурології — важко давалось освоєння дикції, — зауважує пані Раїса. — Натомість я навчилась грати на піаніно й диригувати, дізналась багато цікавого й корисного для себе та творчої діяльності”.
Недавно 69-річна Раїса Янкова отримала диплом молодшого бакалавра. “Дуже раділа цьому, як і найближчі, які приїхали мене підтримати, — ділиться з усмішкою. — Неймовірно задоволена, що зважилась на це в такому віці. Мені ця освіта потрібна для саморозвитку, адже пишу пісні й керую колективом. Зрештою, це може бути прикладом для багатьох, адже ніколи не пізно вчитись! А ще раджу батькам прислухатись до своїх дітей і підтримувати їх у всіх починаннях”.
Чоловік Віктор, який вже 30 років працює слюсарем у водоканалі та є учасником колективу “Родина”, каже: “Якось Рая спитала: “Може, вже варто зупинитись, відпочити, перестати співати?” Та я заперечив, адже вона живе піснями, любить наш колектив, який їй надає наснаги. А пісні пише нерідко навіть уночі. Вона дуже творча, до того ж її пісні приносять людям радість”.
Цьогоріч Раїса Петрівна хотіла вступити до інституту медсестринства, бо з дитинства цікавиться медициною. Та зрозуміла, що кожного дня не матиме змоги відвідувати лекції, адже є чимало інших важливих справ. “Мама завше вчила, що ми маємо любити людей і всім допомагати, — каже Раїса Янкова. — Не можу залишатись осторонь, коли в Україні війна. Тож кошти за продані книжки та благодійні концерти йдуть на допомогу ЗСУ. Приміром, цьогоріч на прохання воїнів надіслали їм генератор, тепловізор та інше необхідне, нині збираємо на дрон”. Натомість вдячні захисники надсилають їм стяги своїх бригад із підписами.
Наостанок дипломована авторка пісень додає: “Після смерті батька я забрала маму, яка втратила зір, і 20 років нею опікувалась. Продала свою машину й оплатила операцію на очах, це була велика радість, коли вона знову нас почала бачити! Мама Пелагея прожила 90 років, мала 32 внуки, 28 правнуків і 12 праправнуків. А нам з чоловіком діти подарували вісім внуків і двійко правнуків. Тепер усі рідні збираються у нас вдома, як колись у мами. Я люблю життя й дуже хочу, щоби кожна людина була сповнена щирістю, добром та співчуттям. Тоді в нас буде змога подолати зло й здобути перемогу в цій страшній війні”.
“Навчання у пізньому віці тренує мозок”
— На сьогодні велика кількість людей, у яких не реалізований потенціал інтелектуальної діяльності. Вони готові здобувати нову освіту навіть у зрілому віці. Ми на факультеті психології також маємо студентів старшого віку — є випадки, коли батьки навчаються разом з дітьми, — каже Антоній Мельник, доцент кафедри практичної психології та психодіагностики Волинського національного університету імені Лесі Українки. — В Україні нині доволі популярні Університети третього віку — освітні заклади, які пропонують людям пенсійного та передпенсійного віку навчатися, розвивати інтелектуальні та культурні навички, підтримувати активний спосіб життя. В Європі такі університети виникли ще у 1970-х роках і швидко набули поширення у всьому світі — у США, Канаді, Австралії, деяких країнах Азії.
Коли ми їздили на сеньйоріади (культурно-спортивні або освітні заходи, орієнтовані на людей похилого віку. — Авт.) до Польщі та Словаччини, то мали можливість побачити учасників із дуже багатьох країн. На Заході, власне, оперують терміном “сеньйорський вік”, а не “похилий вік”. Це той вік, коли можна присвятити увагу собі та улюбленій справі, тобто коли вже діти та онуки виросли, а трудова діяльність відійшла на задній план. Тоді люди готові далі навчатись та опановувати професію, про яку мріяли упродовж життя.
Навчання у пізньому віці допомагає підтримувати активність мозку, покращує пам’ять, увагу та інші когнітивні здібності. Крім того, освітні заняття й курси дають можливість спілкуватися з новими людьми, обмінюватися досвідом та розширювати соціальні зв’язки. Успішне опанування нових знань позитивно впливає на самооцінку, додає впевненості у собі. Загалом така активність іде на користь як ментальному, так і фізичному здоров’ю людини.
ЦІКАВА СТАТИСТИКА
● Найстаршим студентом України був 90-літній чернівчанин Василь Гребенюк — він п’ять років відвідував у місті лекції Університету третього віку.
● Одесит Феофіл Дорошенко у 81-річному віці захистив магістерську дисертацію у Гуманітарній теологічній академії при Одеському християнському гуманітарно-економічному відкритому університеті (університет не входить до системи Міністерства освіти й науки, а працює на підставі дозволу Мін’юсту).
● Іван Якобчак з Буковини у 75 років навчався на другому курсі Чернівецького національного університету (перший диплом про вищу освіту він отримав у Чернівецькому медичному інституті у 1952-му).
● Галина Чернова із Сімферополя у 86-літньому віці успішно склала державні іспити й отримала диплом бакалавра Кримського інституту економіки та господарського права. До слова, 2008 року, коли запровадили ЗНО, вона, не набравши потрібних 124 бали, через суд обстояла своє право навчатися власним коштом.
● Світ також знає чимало студентів — рекордсменів за віком. Нола Окс зі США закінчила коледж у 95 років і потрапила до Книги рекордів Гіннесса як найстарша випускниця. Шігемі Хірата з Японії у 96 років стала бакалавркою в Університеті мистецтв і дизайну в Кіото, перевершивши світовий рекорд Ноли Окс. Філліс Тернер з Австралії у 94 роки здобула ступінь магістра наук з медичних досліджень в Університеті Аделаїди — навчання вона розпочала у сімдесят. А Варата Шанмуганатан, уродженка Шрі-Ланки й громадянка Канади, у 87 років отримала другий магістерський диплом Йоркського університету, ставши найстаршою випускницею цього вишу.
