Готуючись до контрнаступу ЗСУ, рашисти майже на всіх ділянках фронту збудували три лінії оборони з інженерними загородженнями та мінними полями. Тож кожен метр звільненої території дається ЗСУ з великими труднощами і втратами.
Експерт британського Королівського інституту оборонних досліджень Джек Вотлінг вважає, що вирішальна фаза операції українських сил ще попереду. За його словами, ЗСУ вже зуміли прорвати початкові позиції армії РФ на широкій ділянці фронту, проте поки що їм далеко до основної оборонної лінії. То які лінії оборони доведеться долати ЗСУ? І як це може вплинути на наш контрнаступ?
— За оцінками західних експертів, Росія змогла побудувати найбільші оборонні споруди за всю історію воєн. Навіть під час Другої світової війни такої багатоешелонованої лінії оборони не було, — каже Дмитро Снєгирьов, співголова ГІ “Права справа”. — Перша лінія оборони — це взводні опорні пункти, так звані окопи. Друга лінія — мінні поля, площа мінування доволі широка. Для цього противник використовує новітні розробки ВПК, а саме — установки дистанційного мінування “Земледелиє”, які дають змогу вести мінування дистанційно, встановлюючи міни на шляху можливого просування ЗСУ.
Мінні поля прикриває ствольна реактивна артилерія ворога, вогонь коригується з допомогою дронів. Також працюють штурмова авіація та гелікоптери Ка-52. До 20 одиниць цих гелікоптерів окупанти перекинули лише у район Бердянська.
— А який вигляд має третя лінія оборони ворога?
● Д. Снєгирьов:
— Йдеться про так звану лінію Суровікіна. На ній встановлено довготривалі вогневі точки (ДОТи). Це капітальна залізобетонна фортифікаційна споруда для прикриття артилерійської зброї та її обслуги. ДОТи зазвичай обладнані гранатометами й кулеметами.
Зауважу, що ситуація для ЗСУ ускладнюється високою насиченістю оборони ворога системами РЕБ. Зокрема, зафіксовано системи РЕБ “Мурманськ” та “Красуха”, які створюють перешкоди для роботи українських безпілотників, заглушують стільниковий зв’язок. Це унеможливлює координацію дій між нашими штурмовими підрозділами. На користь ворога працює й місцевість, на півдні та сході — це рівнина, все видно — як на долоні. Крім того, рашисти стягнули на фронт чимало живої сили. Загальне угруповання росармії на Запорізькому напрямку налічує від 40 до 50 тисяч осіб.
— А яка відстань між лініями оборони?
— Вона може становити до 5 — 10 кілометрів. Що стосується розмірів окопів, то вони стандартні, — додає Олег Жданов, військовий експерт, полковник запасу. — Протитанковий рів — до чотирьох метрів завширшки та двох завглибшки — аби танк впав в окоп і не міг звідти виїхати. Глибина окопів для піхотинців — 110 сантиметрів, ще 30 сантиметрів — бруствер (бетонна, мурована або дерев’яна фортифікація з бійницями. — Авт.), а ширина залежить від типу грунту. Тобто глибина стандартного окопу становить 1 метр 40 сантиметрів.
Бліндажі риють та обладнують відповідно до наявності будівельних матеріалів. Це може бути бліндаж деревоземляний з двома-трьома настилами з колод або бетонна споруда. Бліндаж для особового складу розташовується позаду окопів і має ходи та сполучення з основною лінією оборони.
— Тобто ЗСУ буде нелегко прорвати ворожу оборону?
— Російська армія побудувала систему оборони на глибину приблизно 30 кілометрів, — розповідає генерал-лейтенант Ігор Романенко, ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України. — Якщо ЗСУ просунулися, як зараз, на 5 — 7 кілометрів на деяких ділянках фронту, це означає, що вони прорвали першу лінію оборони. А друга лінія — ще важча.
— А яка кількість противника може бути в траншеї протяжністю один кілометр?
● О. Жданов:
— Сталої норми не існує, це залежить від рішення командування. Зазвичай відділення, а це десять осіб, займає позицію довжиною до ста метрів. Тобто один боєць — на десять метрів фронту. Це класична тактика ще з часів Холодної війни. Але до цієї кількості треба додати ще інженерів, артилеристів, зв’язківців, які підтримують цих бійців, зокрема, здійснюючи вогневу підтримку та бойове забезпечення.
— Чи відомо, скільки коштів РФ витратила на створення ліній оборони на сході та півдні нашої країни?
● Д. Снєгирьов:
— Вартість так званих засічних ліній, які встановлено в Бєлгородській області (а це фактично одна лінія оборони), становить 150 мільйонів доларів. А от для побудови багатоешелонованої оборони лише на Запорізькому напрямку було витрачено понад 300 мільйонів доларів. Тобто мова йде про мільйони доларів.
— А якими можуть бути втрати наступаючої сторони?
● Д. Снєгирьов:
— Характер втрат становить один до трьох — це радянські стандарти, які не мінялися з часів Другої світової війни. Натомість ЗСУ використовують тактику країн НАТО, мова про так звану тактику жаб’ячих стрибків — поступове звільнення окупованих територій. ЗСУ наступають на рівні тактичних ротних з’єднань (до 100 осіб).
Перший етап наступу передбачає розгортання підрозділів, ведення тактичних дій з метою “промацати” оборону противника. Зауважу, що ЗСУ не вдається до тактики противника — так званих м’ясних штурмів (масове використання живої сили навіть без прикриття засобів ураження).
Тобто тактика ЗСУ полягає у тому, що спочатку створюються передумови для деокупації певного населеного пункту чи ділянки фронту. Завдається вогневе ураження, береться під контроль логістика окупантів, знищуються пункти постійної дислокації особового складу й склади з боєкомплектом. А потім відбувається деокупація. Така тактика була застосована під час Харківської та Херсонської операцій. Це тепер спостерігається і на Запоріжжі.
— Також ЗСУ застосовують тактику тисячі порізів, — каже Петро Черник, військовий експерт, полковник. — Наші підрозділи виходять на лінію боєзіткнення, що дозволяє ведення вогню зі штатного озброєння. Противник починає вести на нас вогонь. А інші підрозділи ЗСУ вираховують їхні позиції й завдають точкових ударів. Якщо лінія розмежування становить понад тисячу кілометрів, то по всій лінії відбувається такий вогневий контакт.
— Чи мають ЗСУ техніку, щоб долати ворожі оборонні лінії?
● П. Черник:
— США надали нам установку M58 MICLIC для проходження мінних загороджень. Протяжний шнур із вибухівкою запускається ракетою у напрямку замінованої ділянки. Дальність її застосування — до 90 метрів. Коли заряд вибухає, вибухають і всі засоби, які там є, зокрема міни. Так утворюється прохід на п’ять-шість метрів, по ньому може пройти танк, а за ним — піхота.
До речі, в історії були випадки, коли війни вигравали меншими силами. Наприклад, армія Саддама Хусейна в Іраку в 2003 році становила 1 мільйон 200 тисяч осіб, а угруповання союзників налічувало 120 тисяч. І воно за два тижні вщент розбило іракську армію.
Багато що залежить від якості застосування сил та засобів. Наразі все — на нашу користь. Показові дані про знищення ворожої артилерії минулого місяця — понад 550 артилерійських установок, а за половину червня — більше як 300. Це безпрецедентне явище, що свідчить про зростання рівня нашої розвідки.
— Чи були в історії випадки, коли армії успішно долали суперукріплені лінії оборони?
● Д. Снєгирьов:
— Звичайно. Жодна лінія оборони, яку створювали, не зупиняла наступальних дій. Зокрема, це стосується лінії Маннергейма — смуги фортифікаційних споруд, які побудувала Фінляндія на Карельському перешийку в 1920 — 1930 роках на випадок війни із Радянським Союзом. Ще була “лінія Сталіна” — система вузлових оборонних споруд на кордоні СРСР (до 1939 року), що складалася з укріпрайонів від Карельського перешийка до берегів Чорного моря. Згадаймо й лінію Мажино, яку було зведено Францією у 1929 — 1934 роках уздовж її кордону з Німеччиною.
Усі вони не виконали своїх завдань, незважаючи на багатоешелонований характер оборонних позицій. Їх таки прорвали. Зокрема, німецькі війська пробили лінію Мажино, яку будували понад 10 років, атакуючи її в найменш захищеній ділянці в болотистій місцевості поблизу Арденського лісу. Швидкий прорив лінії оборони дозволив обійти французькі й британські війська з тилу, і через ризик оточення вони були змушені відступити до Дюнкерка. А більшість оборонних споруд та дотів лінії Мажино так і не були застосовані за призначенням. Що стосується лінії Маннергейма, то радянські війська її просто “прогризли” масованими атаками.
