Щоб стати членом Євросоюзу, Україні треба покласти край десятиліттям кумівства та корупції. Про це на конференції з відновлення України в Лондоні сказала Анналена Бербок, міністерка закордонних справ Німеччини.
Кумівство в українській владі вже тривалий час є основним елементом, без якого кар’єрне зростання практично неможливе. Нікого не здивуєш тим, що родичі і друзі високопосадовців опиняються на посадах з відповідними владними повноваженнями. Від них не вимагають особливих професійних умінь чи компетенції. Досить бути однокурсником чи кумом особи при владі.
— Інша назва кумівства — непотизм (від латинського nepotis — “онук”, “племінник”), — розповідає Олександр Калітенко, юридичний радник Transparency International Ukraine. — Йдеться про надання родичам, близьким людям якихось преференцій. Не через їхні професійні риси, компетентності, а лише через родинні чи дружні зв’язки. Власне кажучи, це різновид фаворитизму, одна з форм політичної корупції.
— Там, де можна вкрасти, завжди є родичі, куми, близькі друзі, — додає Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, професор, член правління Центру політико-правових реформ. — А якщо на шляху в цих крадіїв з’являються ті, хто не порушує закону, то його переконують, що всі крадуть і кожному треба так робити.
— А яка природа кумівства? Як воно вкоренилося в Україні?
— Корупція і все, що з нею пов’язане, в Україні насаджене Росією. До 1917 року в нас це не було дуже поширеним, — розповідає Сергій Крижанівський, адвокат, голова громадського об’єднання “Антикорупційний захист”. — Та якщо йдеться саме про кумівство, то таке явище для українців більш природне. Адже вважається, що родичі мають допомагати одні одним. І що це добре.
Щоправда, після проголошення незалежності України у 1991 році держчиновники вдавалися до кумівства, вже незважаючи на жодні моральні принципи. Свій свого тягнув у владу, залучаючи до всіляких корупційних схем. Ще з часів Леоніда Кравчука грошові потоки йшли нагору з найдрібніших управлінь. Так міністри і вся владна верхівка перетворювалися на доларових мільйонерів. Аби люди за різні державні послуги платили хабарі, створювалися відповідні умови — або даєш гроші і все швидко вирішується, або довго оббиватимеш пороги чиновницьких кабінетів.
— Чи існує в Україні заборона на законодавчому рівні брати на роботу близьких осіб?
● О. Калітенко:
— Так, законодавчі обмеження щодо кумівства є. У 2014 році був прийнятий закон “Про запобігання корупції”, де йдеться саме про обмеження спільної роботи близьких осіб. Зазначено, хто саме не може бути в підпорядкуванні державних чиновників, аби не втрачався відповідний контроль і не виникало різних ризиків, проблем із виконанням завдань.
Перелік близьких осіб — доволі широкий. Це не лише чоловік, дружина, батьки, діти, рідні й двоюрідні брати, сестри, племінники, дядьки, тітки, бабусі, дідусі. Але й також — прабабусі та прадідусі й навіть усиновлювачі, усиновлені, опікуни й піклувальники.
● С. Крижанівський:
— Зрештою, близьким особам не обов’язково працювати в одній державній структурі, щоб використовувати родинні зв’язки для незаконного збагачення. До прикладу, батько — прокурор, мати — суддя, а син — поліцейський. Це такий мініклан, який може за відповідну оплату допомагати вирішувати проблеми.
— Чи законодавчі обмеження справді допомагають уникати кумівства?
● М. Хавронюк:
— До прикладу, у законі “Про правовий режим воєнного стану” не написано, що після оголошення воєнного стану не проводяться конкурси для кандидатів на вищі посади в державі. Це наші можновладці вигадали собі таке. Тому з’являється можливість призначати на різні посади будь-кого, ще й з ознакою непотизму. Все це відбувається непрозоро, а потім чиновника, який краде, ловлять і стає відомо, що він — кум, сват чи брат якогось високопосадовця.
Щоб уникати таких ситуацій, конкурси на вищі посади в державі потрібно обов’язково проводити. Необхідно також, щоб були уповноважені особи, які перевірятимуть наявність родинних зв’язків між посадовцями. Іноді такі зв’язки ретельно приховуються. Наприклад, чоловік розлучається з дружиною і запевняє, що вони не є близькими особами, хоча й живуть в одному помешканні.
Лише коли за використання родинних зв’язків держслужбовці понесуть реальну відповідальність, тоді позбудемося непотизму в нашій владі. Поки що це погано регулюється. Так, існує вимога заявляти про конфлікт інтересів. Наприклад, особа бере участь у тендері, організованому держорганом, де працює її родич. Про це слід повідомити. Якщо не заявити, то виникає адміністративна відповідальність. Проте є ще дуже багато можливостей, щоб уникнути відповідальності за ці дії.
Якщо, приміром, за годину стається до 100 випадків, що стосуються конфлікту інтересів, то до відповідальності за це притягують максимум 100 осіб на рік. Коли конфлікт інтересів переростає у зловживання службовим становищем, що передбачає кримінальну кару, то цифри ще менші. Торік за зловживання службовим становищем засуджено, напевно, не більше як 5 осіб по всій країні.
— А чи є кумівство та корупція в інших країнах?
● О. Калітенко:
— У рейтингу “Індекс сприйняття корупції”, який складає Transparency International, в Угорщини найгірший показник серед країн Європейського Союзу — 42 бали із 100 можливих (0 — це майже повна тотальна корумпованість, а 100 — це майже повна відсутність корупції в державному секторі). Навіть середній показник по світу вищий — 43 бали. У Болгарії — 43 бали. Тож Угорщина і Болгарія — це дві країни ЄС, де найгірша ситуація з корупцією. А найкращі показники — у Данії (90 балів). На другому місці — Фінляндія (87 балів) і Нова Зеландія (87 балів).
В України — 33 бали. Наш показник дещо покращився в останні роки. Незважаючи на повномасштабне вторгнення він зріс на один бал. Це суперечить загальній статистиці. Адже в країнах, які перебувають у стані війни, зазвичай з’являється більше можливостей для корупції. Її важче відслідковувати. А у нас все одно є деякий поступ. Принаймні не втрачаємо бали, як, до прикладу, Угорщина. Зрештою, Україна за 10 років увійшла в п’ятнадцятку країн світу, де зафіксовано найбільше покращення показників в індексі сприйняття корупції. Можливо, це і недостатньо для країни, яка ціллю №1 називає боротьбу з корупцією. Але, починаючи з 2014 року, у нас впроваджувалося багато реформ, як-от запрацювала система ProZorro, відкриті реєстри.
А щоб не виникало бар’єрів для нашої євроінтеграції, слід відновлювати електронне декларування, подання звітів політичних партій, що зупинилося ще у 2020 році. А ще потрібна конституційна реформа, прозорий конкурс з відбору суддів Конституційного Суду. Це дуже важливо.
— Чи лише зміни в законодавстві здатні виправити ситуацію? А як щодо ментальності нашого суспільства?
● О. Калітенко:
— Толерантність до корупції на побутовому рівні, яка спостерігається в Україні, — це родючий грунт для корупції у державному секторі.
Але тішать результати соціологічних досліджень, де зафіксовано значне покращення показників щодо готовності українців викривати корупцію. Якщо до 24 лютого 2022 року таку готовність декларували 40 — 45% респондентів, то наприкінці 2022 року — понад 80%.
Хоча приблизно 10% українців й досі вважають, що корупція — це хороший механізм, який слід використовувати для вирішення різних проблем. На жаль, навіть сьогодні, у час війни, українці, коли чують про чергове розкрадання бюджету, наприклад, про купівлю барабанів в укриття, не сприймають це серйозно. Не розуміють, що в їхню кишеню теж залізли. Якщо би розуміли, то була б нульова толерантність до корупції та більше прагнення контролювати владу, тиснути на неї. Але, звісно, такі ґрунтовні зміни у свідомості не відбудуться за короткий час.
