Українська армія докорінно змінюється і відходить від “совкових” традицій, проте досі час до часу трапляються неприпустимі випадки побиття командирами своїх підлеглих. І це тоді, коли Україна запекло бореться з російським окупантом.
...Коли почалося повномасштабне вторгнення, Назар Матвіїшин вирішив стати на захист своєї країни. Обійшов усі військкомати у Жовківському районі, звідки він родом, та у Львові, але йому сказали чекати. Брати до війська одразу не хотіли, бо Назар раніше не служив.
Чоловік потрапив на військову службу в травні 2022 року. Його зарахували у прикордонні війська. “Назар поїхав на навчання на кордон у Волинській області. Після цього його відправили у село Удрицьк, що в Рівненській області, де він оберігав кордон з Білоруссю до серпня, — розповідає Марта Матвіїшин, сестра бійця. — Пізніше
Назар поїхав служити на схід країни, де перебував 102 дні. Ніс службу у Краматорську, потім на Бахмутському напрямку”.
У січні 2023 року Назар Матвіїшин приїхав додому на 10 днів у відпустку. Після цього повернувся у частину. Невдовзі його направили у Національну академію прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, де він проходив навчання на ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс. — Авт.).
“Брат склав на відмінно іспит, і після цього його відправили у Часів Яр, що в Бахмутському районі Донецької області, — розповідає далі сестра. — Там потрібно було доукомплектувати бригаду, в якій було багато “двохсотих”. А вже 22 червня цього року приїхав у частину у Великих Мостах, що на Львівщині, на ротацію.
Ми з мамою дуже зраділи, що нарешті його побачимо. Привезли в частину нову форму і багато харчів для хлопців.
Назар зустрів нас дуже щасливим. Ми привіталися з командиром підрозділу, який був з ним на Сході. Усі раділи, що повернулися додому цілим складом — без втрат! Назар повідомив, що наразі їх не відпускають додому і що якийсь час він перебуватиме на полігоні неподалік цієї ж військової частини. Ми поїхали додому, а він 24 червня вирушив на полігон, де військових розселили по наметах. За словами брата, коли стемніло, він пішов у свій намет відпочити. За якийсь час захотів у туалет. Але капітану не сподобалося, що солдат справляє природну потребу неподалік свого намету, хоч там навколо ліс”.
“ЯКЩО ЦЬОГО НЕ ЗУПИНИТИ, ТО ЗАВТРА ПОСТРАЖДАЄ ЩЕ ЯКИЙСЬ СОЛДАТ”
Від того, що співрозмовниця розповідає далі, волосся стає дибки. Важко повірити, що досі в армії можливі такі “методи профілактики”.
“Капітан Іван Зазульчак зробив братові зауваження, а після цього одразу завдав удару в ділянку печінки. Назар каже, що біль був пекельний, він упав на землю. У той момент думав, що помре від болю, — каже Марта. — Капітан ударив брата ще раз. Трохи оговтавшись, Назар приповз на своє місце у намет. Через страшний біль цілу ніч не міг заснути. Вранці звернувся до фельдшера, і йому дали знеболювальний препарат”.
Зрозуміло, що жодне знеболювальне солдатові не допомагало, біль не припинявся. Терпіти далі було несила. І наступного дня на полігон таки приїхала “швидка”.
26 червня військовослужбовця Назара Матвіїшина госпіталізували у Львівський військовий госпіталь із діагнозом гострий апендицит. Однак під час операції лікарі виявили у нього сильні ушкодження внутрішніх органів.
“Лікарі не розуміли, що відбувається, адже стан пацієнта зовсім не був схожий на той, який буває при апендициті, — каже Марта. — Стан брата був важкий. До нього викликали головного хірурга, і той, коли зробив надріз, зрозумів, що в пацієнта ніякий не апендицит, а розрив печінки! Ось висновок лікаря: “Під час хірургічного втручання було виявлено закриту тупу травму черевної порожнини, закритий розрив IV сегмента правої частки печінки І — ІІ ступеня, забій підшлункової залози, брижі тонкого та товстого кишківника. Гемоперитонеум. Вторинний катаральний апендицит”.
Також у брата стався внутрішній крововилив унаслідок розриву печінки. У черевній порожнині було 500 мілілітрів крові! Хірург сказав, що якби цієї ночі пацієнта не прооперували, то вже до ранку він міг померти. І що за 20 років практики він такого ще не бачив”.
За словами Марти, лікар одразу звернувся до ВВБ (відділу внутрішньої безпеки) при ДПС і чітко заявив, що солдата побили.
“До брата приїхали працівники внутрішньої розвідки, але після наркозу йому було важко говорити. Він лежав у реанімації, з трубками, — ділиться Марта. — Щиро кажучи, Назар спочатку нічого не хотів розповідати. Боявся. Казав: якщо потім доведеться повернутися у ту частину, його просто вб’ють. Я поклялася, що на колінах стоятиму перед Валерієм Залужним, але брат туди більше не повернеться! Пояснювала: якщо цього не зупинити, то завтра постраждає ще якийсь солдат.
Тоді Назар усе розповів. Каже, що Івана Зазульчака раніше не знав, він не був з братом на Сході. Того дня, коли військових поселили на полігоні, Зазульчак став його старшим.
Також, зі слів брата, випадки знущання з військових в армії бували й раніше. Якось він став свідком такого інциденту і зробив зауваження, а йому сказали замовкнути і пояснили, що це “профілактичні заходи”.
Після розмови з братом Марта розповіла про побиття працівникам відділу внутрішньої безпеки, а також звернулася на гарячу лінію в ДБР. Уже відкрито кримінальне провадження за фактом перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ч. 5 ст. 426-1 КК України).
“Але, як мені відомо, наразі капітана ніхто не затримав, йому не оголошено підозри, — каже, зітхаючи, сестра бійця. — Спершу побратими телефонували до брата і казали: “Назику, давай! Це наш шанс змінити ситуацію та раз і назавжди домогтися порядку в армії. Але потім змінили свою думку, просили Назара забрати заяву і сказати, що то він упав з двоярусного ліжка. Усі свідки вже нібито спали, і ніхто нічого не бачив. Сподіваюся, їхня думка зміниться”.
У перші дні після операції стан Назара був важкий. Вночі почалася кровотеча, мучив біль.
“Брат потроху оговтується, — мовить Марта. — Не знаємо, чого чекати далі. Брат не вірить у правосуддя. Я боюся, щоб справу не затерли, бо у нас, як відомо, хто має гроші — вирішує все. Але якщо цього не зупинити, може постраждати ще чийсь брат, чийсь син”.
Марта каже, що Назар хоче повернутися на службу, щоб і далі захищати свою країну. “Він пройшов гарячі точки, а ледь не помер тут — у тилу. Його кривдник ще гірший за нашого ворога! Це нелюд, якому не місце на військовій службі. Іван Зазульчак навіть не вибачився, від нього ніхто не звертався з пропозицією допомогти. Водночас мені пишуть військові з різних куточків України. Кажуть: якщо винного не покарають — буде самосуд”.
Скільки ще Назар пробуде в лікарні, Марта не знає. Нещодавно вона отримала документ від Першого прикордонного загону ДПС (м. Маріуполь, Донецька область).
“Власне, брат підпорядковується цьому загону, як і капітан, який його побив, — пояснює Марта. — Так ось. Мені повідомили, що призначено службове розслідування, і наказом начальника прикордонного загону на період службового розслідування капітана Івана Зазульчака усунуто від виконання службових обов’язків. Але хіба це достатнє покарання за такий ганебний вчинок?”
“ЦЕ ПРОСТО ВИХОВНА БЕСІДА”
Випадки побиття командирами своїх підлеглих фіксували раніше і в інших регіонах України. Так, працівники ДБР повідомили про підозру в перевищенні службових повноважень командирові взводу однієї з військових частин Житомирщини. Молодший лейтенант побив солдата-строковика в навчальному центрі.
“Виховна бесіда” із солдатом відбулась начебто за те, що той був напідпитку. Офіцер побив його руками та ногами, у солдата легкі тілесні ушкодження. Після оприлюднення відео з побиттям в інтернеті ДБР розпочало кримінальне провадження. Військовий визнав свою провину.
Молодшому лейтенантові повідомлено про підозру за фактом перевищення службових повноважень, вчиненого в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 426-1 КК України). Командира усунено з посади на час розслідування.
Також працівники ДБР проводять розслідування за фактом побиття військовослужбовця у місті Володимирі Волинської області. Військового із закритою черепно-мозковою травмою, гематомами та переломом носа виявили 9 квітня, через добу після побиття. За свідченнями потерпілого, тілесних ушкоджень йому завдав офіцер військової частини.
У соцмережах сестра військового написала, що її брат, Анатолій Грищук, є військовим 14-ї бригади. З її слів, бійця жорстоко побив старший лейтенант за те, що зайшов помитись не в ту кабіну.
“Він його збив з ніг і гамселив ногами по голові. Захищатись (її брат) не міг, бо ще не відновився цілком після тяжкого поранення. Той нелюд кинув його стікати кров’ю”, — написала жінка.
З її слів, у брата, коли його знайшли, відмовили ноги через велику гематому на голові.
“На цей час органом досудового розслідування проводиться збір доказів, встановлюються обставини інциденту, аналізуються результати висновків судово-медичної експертизи”, — розповідає деталі цієї справи Юлія Шевченко, речниця Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.
ЩО КАЖУТЬ АДВОКАТИ
“На жаль, таких ситуацій багато, адже немає психологічної підтримки військових, які брали безпосередню участь у бойових діях, — каже адвокат Ростислав Кравець. — Це теж призводить до негативних наслідків і проявів нестатутної поведінки у військових частинах”.
“Якщо був факт побиття чи інші нестатутні відносини, то військовослужбовцеві треба написати рапорт на ім’я командира військової частини, — радить адвокат Сергій Дубок. — Якщо рапорт не приймуть, потрібно звернутися до Військової служби правопорядку у Збройних силах України. Також можна звертатися до поліції чи спеціалізованої прокуратури, і вже вона може ініціювати розгляд цієї справи. Обов’язково треба фіксувати звернення письмово”.
ЯК МОЖУТЬ ПОКАРАТИ ВИНУВАТЦЯ?
“Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці) караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років, — зазначає Ростислав Кравець. — Якщо дії призвели до смерті військовослужбовця, то може загрожувати й довічне позбавлення волі”.
P.S.
Ми спробували розшукати Івана Зазульчака і почути його версію подій. Однак у соцмережі його профіль закритий. На момент підготовки статті на наше повідомлення він не відповів. Якщо йому є що сказати, пропонуємо зателефонувати в редакцію.
