Кабмін затвердив Національну економічну стратегію до 2030 року, де заклав цільові індикатори, які викликали гострі дискусії серед фахівців. Зокрема, уряд прогнозує зростання реального ВВП не менш ніж удвічі, збільшення ВВП на душу населення втричі, підвищення продуктивності праці у 1,7 раза.
Амбітними є плани щодо притоку прямих інвестицій — не менш ніж $15 млрд, починаючи з 2025 року, та зростання обсягів експорту втричі — до $150 млрд до 2030-го. Також Кабмін очікує зниження безробіття за методологією МОП з майже 9% до 6% і зменшення показника гендерного розриву (чоловіків і жінок) в оплаті праці до 10% (сьогодні чоловіки в Україні заробляють на 22 — 25% більше, ніж жінки).
“Це наш план та дорожня карта, яка приведе Україну до клубу розвинених держав”, — сказав прем’єр-міністр Денис Шмигаль про стратегію, у розробці якої брали участь понад 500 експертів.
Сьогодні Україна є однією з найбільших за територією та кількістю населення держав Європи, але також однією з найбідніших. За розміром ВВП наша країна посідає 56 місце у світі в абсолютному вимірі, а за показником ВВП на душу населення, за даними МВФ, перебуває на 131 позиції — між Філіппінами і Лаосом.
Яке місце посідатиме Україна на економічній карті світу у 2030 році? Про це та інше говоримо з експертом Інституту Growford Віктором Скаршевським, членом Економічного дискусійного клубу Олегом Пендзиним, колишнім заступником міністра економіки Павлом Кухтою, ректором Міжнародного інституту бізнесу Олександром Савченком і провідним науковим співробітником Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України Лідією Ткаченко.
— Уряд прогнозує зростання реального ВВП за 10 років удвічі — з $142 млрд до $282 млрд. Чи може наша економіка показати такий результат?
В. Скаршевський:
— Це, вважаю, досяжна мета. Щоб ВВП за 10 років збільшився удвічі, він має зростати в середньому на 7,2% щороку. В Україні вже був період (2000 — 2008 роки), коли економіка зростала на 7% протягом дев’яти років завдяки хорошій зовнішньоекономічній кон’юнктурі, тобто високим цінам на сировинні товари. Однак, наприклад, цього року ми побачимо зростання економіки не більше ніж на 3 — 4%.
О. Пендзин:
— Доки структура української економіки не зміниться із сировинної на переробну та інноваційну, доти ми жорстко залежатимемо від коливань на світових сировинних ринках і залишатимемося країною “третього світу”.
50% українського експорту — аграрна продукція, у потужних країнах світу її частка в експорті становить максимум 12%. Ми — сировинний придаток для різних розвиненіших країн. Тож за рахунок чого Шмигаль збирається нарощувати ВВП?!
В. Скаршевський:
— Водночас, додам, у стратегії мало би бути прописано: сьогодні у нас аграрно-сировинна економіка, а у 2030 році Україна стане інноваційно-індустріальною країною. Для цього ми зробимо перше, друге, третє... Наприклад, займаємося імпортозаміщенням, розвиваємо індустріальні парки, виділяючи стільки-то грошей і залучаючи такі-то інвестиції, розвиваємо експорт високотехнологічної продукції, завойовуємо нові ринки збуту... Подібних описів я там не побачив.
Тим часом нещодавно Китай презентував стратегію розвитку семи стратегічних для країни та економіки напрямів. До них віднесли штучний інтелект, квантові обчислення, інтегральні схеми, генетичні та біотехнологічні дослідження, нейробіологію та аерокосмічну промисловість. У Стратегії ж пана Шмигаля немає жодного слова про інновації.
П. Кухта:
— ВВП — це міра багатства країни. Зростає економіка — створюється більше робочих місць, вищими є заробітки населення. Те, що можна досягнути високого рівня ВВП в Україні без швидких радикальних реформ, — це байки. Під такими реформами маю на увазі деолігархізацію, приватизацію, створення земельного ринку, прозорого енергоринку, нормальних умов для бізнесу.
О. Савченко:
— Всі передові країни — Німеччина, Японія, Китай, “азійські тигри” (Гонконг, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань) — показували приблизно 10% щороку зростання ВВП протягом довгого часу. Найголовніше, на мою думку, — це сформувати команду професіоналів, яка буде здатна впроваджувати реформи й забезпечувати зростання. Щоб робити масштабні реформи, потрібні візіонери — як Лєшек Бальцерович у Польщі чи Вацлав Клаус у Чехії. В Україні таких візіонерів нема. Навіть нинішній Кабмін працює без схваленої парламентом урядової програми. Про що можна говорити далі?!
СПІВПРАЦЯ З КИТАЄМ — ПІД ПИТАННЯМ
— Уряд планує зростання експорту до $150 млрд, тобто втричі. Як оцінюєте таку ціль?
В. Скаршевський:
— У 2020 році експорт України становив $49,21 млрд. Знову ж таки — якщо подивитися на його структуру, то переважають аграрні товари, метал, руда (експорт країни на 54% складається з товарів із низькою доданою вартістю. — Авт.). У 2012 році, коли були максимальні ціни на метал, руду, зерно, експорт становив 69 млрд доларів. Тож показник уряду ($150 млрд) — недосяжний.
Ще один момент. Після скандалу із націоналізацією “Мотор Січі” Китай навряд чи активно співпрацюватиме з Україною. Тобто ми ще й можемо втратити ринок Піднебесної. Вже були заяви Китаю, що він переорієнтовуватиметься на інші країни, наприклад, щодо імпорту кукурудзи. А Китай — один із головних наших партнерів. Товарообіг України з Китаєм у 2020 році становив $15 млрд ($7 млрд — експорт, $8 млрд — імпорт).
— З 2025 року Україна планує щорічно залучати не менш як $15 млрд інвестицій. Це реально?
В. Скаршевський:
— Відповідно до нової методології НБУ, яка зараховує реінвестування до прямих іноземних інвестицій (ПІІ), у 2019 році інвестиції в Україну становили $5,2 млрд, минулоріч — мінус $420 млн. Тобто інвестиції з України втікають. І це прогнозовано. Бо у що вкладати? Інвестиції приходять, коли є чітке розуміння довгострокової політики держави, стимулів, зокрема й податкових. Інвестори до України не йдуть, бо немає стабільності й передбачуваності.
УСІМ — ПРАЦЮВАТИ НА ЗАВОДИ!
— А за яких умов рівень безробіття в Україні може знизитися до 6%?
Л. Ткаченко:
— Стратегія містить плани щодо створення 3 мільйонів нових робочих місць у переробній промисловості. Наразі чисельність зайнятих у переробній промисловості становить приблизно 1,5 млн осіб. Тобто документ Кабміну передбачає збільшення чисельності зайнятих у цьому секторі до 4,5 млн осіб, що сягатиме майже 30% загальної чисельності зайнятих. Вочевидь, така концентрація зайнятості у переробній промисловості маловірогідна, особливо з урахуванням існуючого довготривалого тренду деіндустріалізації та необхідності великих капіталовкладень для побудови/розширення промислових підприємств. Водночас 6% рівня безробіття цілком реально досягнути до 2030 року просто за рахунок демографічних змін: чисельність населення працездатного віку стрімко знижується, дефіцит робочої сили змусить роботодавців конкурувати за працівників.
Стратегія містить плани щодо створення 3 мільйонів нових робочих місць у переробній промисловості.
Головна біда стратегії, що визначені завдання не містять конкретних інструментів виконання, або ж запропоновані заходи не відповідають масштабу завдань. Наприклад, цільовий індикатор зменшення показника гендерного розриву в оплаті праці до 10% не підкріплений адекватними заходами щодо розширення кар’єрних можливостей жінок та зменшення сегрегації зайнятості за “жіночими” та “чоловічими” професіями, окрім хіба що заклику долати гендерні стереотипи та пропозицій залучення жінок до ІТ-сфери та STEM-освіти (природничі, технологічні, інженерні, математичні спеціальності).
— У лютому 2020 року уряд прем’єра Гончарука також презентував економічну стратегію з амбітними цілями: за 5 років збільшити ВВП країни на 40%, створити понад 1 млн робочих місць і залучити 50 млрд доларів США прямих іноземних інвестицій.
О. Пендзин:
— І що? Де тепер пан Гончарук?!
Загалом дуже скептично оцінюю довгострокові програми наших урядовців. Бо вони не можуть відповідати за те, що відбудеться після закінчення їхньої каденції. А економіка — це передусім спадковість політичних і економічних рішень. В Україні ж кожна нова влада, як кажуть, мете по-новому. Тому влада й малює які завгодно обіцянки.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про найбільші здобутки і провали уряду Дениса Шмигаля
