Журналісти газети “Експрес” відправилися у села в різних куточках України, аби дослідити життя там. Господарка, ставлення до влади, релігія та забава — на такі теми ми розмовляли з місцевими мешканцями.
Забіжимо наперед: побачене та почуте нас вражало, дивувало, веселило, засмучувало, шокувало... Усіма фактами та емоціями ми ділитимемося з вами, дорогі читачі, на сторінках “Експресу”.
Ми вже розповідали про Боровицю на Черкащині. Наступна зупинка — село Антонів на Тернопільщині, біля якого нещодавно стався землетрус.
На під’їзді до Антонова, що на Тернопільщині, здалеку видніються опустілі городи — врожай селяни майже зібрали. Лише де-не-де газди та газдині пораються на грядках. Як-от Іван Касюк. 52-річний господар ножицями обрізає бадилля кабачків, залишаючи плодоніжку. А самі овочі разом із товаришем вантажить
на причіп мотоблока. “Дай, Боже, щастя!” — вітаюся з господарями.
“Дякую, дай, Боже, і вам!” — відповідають. “Як кабачки вродили?” — запитую. “На славу! Чотири тонни за сезон зібрав!” — піднесено вигукує пан Іван і затягується сигаретою. “Із власноруч вирощеного тютюну!” — каже газда, випускаючи клубок диму з рота.
Іван Касюк заготовляє та про дає насіння кабачка. “Вибираю його вручну, — розповідає газда. — Потім, як гарна погода, то сушу на сонці, а як нездала — виношу на стрих. Коли дощі сильні ллють — ставлю насіння на кухні, вмикаю там вентилятор — би рухалося повітря, і то всьо не заплісніло”. До речі, кілограм насіння кабачка на базарі коштує 50 гривень.
Город біля хати Івана Касюка має 15 сотих. Є ще поле — площею 25 сотих — там газда вирощує різноманітні овочі і вже згаданий тютюн.
Земля в Антонові — надзвичайно родюча, кажуть її жителі. А королева полів тут — картопля, яку в селі називають “бараболя”.
“Дякувати Богу, погода в нас файна, урожай не нищить, — каже 58-річний Мирон Цимбал, якого зустрічаю біля сільського магазину. — Старі люди казали, що наше село розташоване поміж трьох церков — вони й бережуть від лиха”.
Чоловік живе неподалік і з радістю запрошує до свого обійстя.
Біля хати газди — криниця. За оселею — стайня, стодола, літня кухня. А ще далі за подвір’ям — город. “Цього року садив 45 сотих бараболі. 5 сотих викопав молодою на продаж, 10 сотих — для курей, качок, — каже, оглядаючи ділянку, газда. — А з решти 30 сотих зібрав більше як три тонни! Копав бараболю з дружиною і сином. Справилися за день”.
Пан Мирон нахвалює цьогорічний врожай картоплі. “Бараболя вродила сильна. Такаво! — сміється та показує руками, що картопля була дуже велика. — То всьо попіл. Я взимі палю дровами, збираю попіл у мішки. А навесні, коли садимо бульбу, то беру флєшку пластмасову, обрізаю, набираю туди попіл і посипаю ним рівці — так щедро, щоб земля під бараболю аж сива була! А як ми закінчуємо садити бульбу, то обов’язково всі сідаємо, аби корчі гарні родили. І видите — працює!” (Сміється).
У господарстві пана Мирона — 30 курей та 25 качок. “Росте моя птиця, як на дріжджах”, — хвалиться газда й розповідає рецепт диво-корму для курей: “Беру вісім кіло пшениці, два кіло кукурудзи, по кілограму соняшникової та соєвої макухи. Все перемелюю і тим годую курей. То вони й несуться люкс, і ростуть файно”.
А от качки, каже пан Мирон, гарно ростуть, якщо давати до корму моркву.
Газда каже: у Антонові 16 тракторів і 28 мотоблоків. “Люди працюють на полях, аби заробити на життя. Адже вирощене й самі їдять, і на продаж дають”, — каже він.
“Пані Юля, напишіть ще про наших хом’яків, — закликає мене господиня, яку зустрічаю на вулицях Антонова, Марія Нера. — Бо то якесь нашестя! Ото на днях мій тато натеребив ящик фасолі, лишив на ніч на подвір’ї. Вранці прокидаємося, а в ящику — пусто. Хом’яки поносили все! Вони дуже запасливі — риють нори на городах і туди носять їжу. Але якби ж то тільки на городах! Хом’яки навіть добираються у хату і їдять вазони. Біда!”
Вранці прокидаємося, а в ящику — пусто. Хом’яки поносили все!
В одного господаря в Антонові, кажуть, хом’яки поцупили півтора мішка зерна. Деякі газди ловлять хом’яків на капкан. Але загалом ради з ними наразі дати не можуть.
...Дорогою до сільської бібліотеки зустрічаю 49-річну Ольгу Червінську, вона вже 16 років працює у книгозбірні. Жінка, окрім звичних для Антонова овочів, завжди сіє ще й квасолю. “Маю такий сорт, що сохне на городі, — розповідає жінка. — Потім ми її вириваємо і молотимо ціпом”.
Чоловік пані Ольги молотить квасолю ціпом її бабусі. Він — старовинний, складається з довшої й трішки коротшої палиць, з’єднаних мотузкою. “Довша — то держак, а коротшою вдаряють по фасолі, щоб із сухих стручків вилуплювати зерна, — пояснює господиня. — Мені ж чоловік змайстрував сучасний ціп, із пружиною замість мотузки”.
Рослини перед молотінням виривають з корінням, далі несуть під навіс, облаштований біля городу. Там застеляють рядно і складають квасолю на купу в два ряди: бадиллям досередини, а корінням назовні. “Там її молотимо, — каже газдиня. — А далі чекаємо вітряної погоди і перевіваємо фасолю — з одної посудини пересипаємо в іншу, а сміття забирає вітер”.
Цьогоріч родина сподівається намолотити 150 кілограмів квасолі. Загалом у їхньому господарстві — 60 сотих городу.
Із зібраного на полях врожаю овочів пані Ольга готує закрутки. Тепер, каже, більше квасить, ніж маринує. Показує мені свої запаси. У невеликому підвалі на дерев’яних поличках — зо дві з половиною сотні банок із консерваціями.
“Я сортую солодке й солоне, — розповідає жінка й показує на полиці. — Тут компоти з вишень, з жовтих черешень, варення. А ось там салати — овочевий з капустою, фасолевий, помідори квашені та мариновані, огірки з кетчупом, з сухою гірчицею, перець у медовій заливці. Скоро буду ще квасити капусту — 50-літрову бочку”.
А ще господиня готує вино з йошти — це гібрид смородини та агрусу, який дуже популярний у садах Антонова.
“У 10-літрову банку засипаю 4 кілограми потовчених ягід, даю 2 кілограми цукру й майже до верху доливаю кип’ячену теплу воду, на горлечко прикріпляю поліетиленову рукавичку, — ділиться рецептом жінка. — Коли вино викисне, відціджую, віддушую жмих і додаю до рідини кілограм цукру. Настоюю ще десь три місяці. Вино має рожевий колір, легкий смак і смородиновий запах”.
В Антонові кажуть: праця годує і надихає. Бо немає кращого, як зібратися великою родиною за столом і смакувати вареники з власноруч вирощеною бараболею, попивати ароматне вино з йошти, яка достигала під сонцем у власному саду, і мріяти. Мріяти, що хом’яки в селі таки переведуться, а новий сезон буде ще більш врожайним!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про те, навіщо Україні власна цифрова валюта
