Смертельного поранення сержант зазнав під час оборони Маріуполя. Поховати бійця “Азову” на Байковому кладовищі змогли лише через десять місяців. Тіло повернули в рамках обміну. Указом Президента України героя посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
“Після закінчення ПТУ у 2015 році брат одразу ж записався до лав батальйону “Азов”, — каже Юлія Дорохова, сестра героя. — Звісно, ми з мамою намагались відмовити його, адже дуже переживали. Та вплинути не могли. Отож з повагою прийняли цей вибір.
Побратими дали Сергієві позивний “Мєлкий” через те, що був на початку служби худеньким, середнього зросту. Це вже потім змужнів. І показав себе спритним воїном.
Про службу, яку ніс на Донеччині, Сергій майже нічого не розповідав. Уже потім ми дізнавались щось, переглядаючи його інтерв’ю на ютубі. Так довідалися, що брат мав контузії, поранення... Він оберігав нас від таких новин...”
Щороку, коли в Сергія Дудника закінчувався контракт, рідні просили його повернутись до рідного Києва, щоб трохи “пожити для себе”. Він обіцяв, що дослухається, але знову підписував контракт із ЗСУ. Служачи, у 2021 році закінчив аграрний виш і здобув диплом бакалавра. Також пройшов підготовку спеціалістів артилерії в одному з технічних університетів. Планував бути офіцером.
Зі слів сестри, коли вдавалось приїхати у відпустку, Сергій проводив час з рідними, ходив на риболовлю, любив смажити шашлики. “А ще у нас була традиція — ходити в кіно! Емоції неймовірні! Найбільше до вподоби брату був кіновсесвіт Марвел”.
Після повномасштабного вторгнення боєць “Азову” із побратимами ніс службу в Маріуполі.
“Ми майже кожного вечора спілкувались, писали повідомлення одне одному, — каже сестра. — 23 березня Сергій написав, що зі зв’язком будуть проблеми, тож дзвонити не зможе. А через два дні, о третій ночі, надіслав есемеску зі словами: “Люблю вас”. Більше він не відповідав. Пізніше до нас приїхала Сергієва дівчина і сказала, що дізналась про його загибель... Що саме того дня сталось — ми досі не знаємо, бо бійці, які були там, або загинули, або у полоні.
Є версія, що бійці на гвинтокрилі забирали поранених, і, коли спускались за ними, їх обстріляли окупанти. Дехто ж стверджує, що то були вуличні бої.
Патронатна служба полку нам відразу повідомила, що тіла будуть не всі, бо в один із рефрижераторів у Маріуполі поцілили вороги. Тому можете уявити наш стан. Але ми здали ДНК, у січні отримали документ про збіг. Також пройшли процедуру упізнання...”
Попрощались із Сергієм Дудником на столичному Байковому кладовищі. Тіло, як заповів герой, кремували. Урна зберігається наразі там. Рідні чекають, коли вирішиться питання облаштування військового кладовища, де планують разом поховати загиблих бійців “Азову”.
