До повномасштабного вторгнення житель Нововолинська Іван Ясюк разом із коханою дружиною Ольгою виховував двох донечок — Катерину й Наталочку. Займався будівництвом, власноруч звів оселю, куди сім’я переїхала п’ять років тому. На початку 2023-го вступив до лав ЗСУ. “Сказав рідним, що мусить йти на війну, — згадує 21-річна донька Катерина. — Бо треба захищати країну й нас”.
● Іван Ясюк з доньками. Фото надав герой
Іван Ясюк потрапив до 14-ї окремої механізованої бригади, став командиром відділення вогнеметників. Разом із побратимами брав участь у бойових діях на Куп’янському напрямку. “Щоразу перед виїздом на завдання казав нам, що декілька днів не буде на зв’язку”, — розповідає дочка. Так було й 9 серпня минулого року.
Фото надав герой
“Ми обороняли позиції, — каже Іван Ясюк. — Москалі штурмували. Використовували заборонену хімічну зброю, поширюючи ядучий дим, аби ми відступили, скидали гранати з дронів. Але ми були готові навіть до такого, тож вдягали протигази”.
Раптом військовий з позивним “Янек” побачив, як у його бік летить ворожа граната, й відбив її... рукою. Граната вибухнула за метр від нього, внаслідок чого воїн зазнав відкритого перелому лівої руки. Побратими наклали Іванові турнікет і викликали евакуаційну машину. Але через шквальний артилерійський вогонь і наступ ворожої піхоти вона не могла дістатись позиції. Надійшла команда, щоби поранені відступили до іншої позиції.
“Тож спершу відійшли на кілометр, де так і не дочекались евакуації, — розказує Іван. — Тоді відступили ще на півтора кілометра”. Все це відбувалось під ворожим вогнем, тож “Янек” зазнав ще й осколкових поранень правої руки. Зрештою через сім годин після поранення бійця евакуювали. Спершу його відвезли до лікарні в Куп’янську. Іван наполягав, аби медики врятували посинілу руку, бо він усе ще її відчував. Лікарі прислухались і після надання допомоги воїна евакуювали до госпіталю у селі Синьківка. Там лікарі таки змушені були провести ампутацію руки нижче плеча. “Хірург запевнив, що зробив усе, аби залишити частину руки, яка знадобиться для встановлення протеза”, — ділиться Іван Ясюк. Потім “швидка” доправила бійця до харківської лікарні. Після операції молодший сержант подзвонив доньці.
“Я одразу зрозуміла: щось трапилось, бо тато ще мав бути на завданні”, — розповідає Катерина. Тож спитала: “Що сталось?” А він сказав: “Я в лікарні, зазнав поранення, втратив руку”. І попросив підготувати до цього маму”.
Того ж ранку донька побігла до Ольги на роботу, попросила вийти надвір і сісти на лавку. “Мама дуже все бере до серця, я боялась, аби не знепритомніла, — ділиться Катерина. — У цей час тато був на зв’язку, чув, як я розповіла про його поранення. Мама розплакалась і взяла слухавку”. А чоловік сказав їй: “Кохана, тепер під час прогулянок триматимеш мене за іншу руку”.
● Іван Ясюк з дружиною Ольгою. Фото надав герой
Зрештою евакуаційним потягом пораненого доставили до лікарні святого Пантелеймона у Львові, де вкотре прооперували.
Тепер боєць проходить реабілітацію в НРЦ “Незламні”. “Після ампутації залишилось мало м’язів, — пояснює Іван. — А для встановлення біонічного протеза й подальшого ним користування вкрай важливий розвиток біцепса, саме він відповідає за рухи кисті”. Наразі лікарі констатують позитивну динаміку — завдяки вправам у чоловіка з’явився біцепс. Іван розуміє, що при такій ампутації він не зможе повернутись у стрій, але не втрачає оптимізму. “Треба й надалі боротись, працювати заради нашої перемоги. Кожен — на своєму місці”, — переконаний військовий. До речі, недавно Івана Ясюка нагородили медаллю “За оборону Харкова”.
