З початком великої війни Артем Кортхонджія з міста Долинська Кіровоградської області без вагань став на захист рідної країни. Служив у складі 3-ї штурмової бригади кулеметником. Загинув мужній воїн 18 квітня 2024 року неподалік села Григорівка на Донеччині.
“Я досі пишу братові листи. Чекаю, що він приїде, обійме й почне розповідати свої веселі історії, — каже сестра воїна Анастасія Квіткова. — Здається, що все, що сталося, — це лише страшний сон”. За її словами, після закінчення дев’ятого класу Артем поїхав до Кривого Рогу, навчався на газозварювальника й активно займався спортом. Там приєднався до осередку “Центурії” — молодіжної націоналістичної громадської організації, що була частиною руху “Азов”. Декілька років тому в родині Кортхонджіїв сталось горе — старшого брата Мераба, який пізно повертався додому з університету, вбили. “Його тіло з численними гематомами й забоями виявили за межами міста. Але вбивць так і не знайшли. Ми дуже важко переживали цю втрату”, — згадує Анастасія.
Повномасштабне вторгнення застало Артема в Одесі, де працював з друзями. “Хлопці поїхали до військкомату, але їх не взяли через брак досвіду. Та вони не втрачали віри й 20 червня 2022 року добровольцями потрапили до складу 3-ї штурмової бригади. Брат мріяв воювати в “Азові”, став кулеметником, мав позивний “Греді”. Коли в їхньому підрозділі з’явилися перші поранені, Артем кинувся їм надавати допомогу. Командир побачив, як він вправно це робить, й відправив на медичні курси. Артем урятував не одне життя. Побратими не раз казали: “Греді” був янголом-охоронцем нашого батальйону”. “Брат отримав чимало нагород, як-от нагрудний знак “Золотий хрест”, “За доблесну службу”, — розказує сестра воїна. — Коли Артем приїхав у довгоочікувану відпустку, це був чи не найкращий момент у моєму житті. Ми довго дуркували. Потім брат пішов відпочивати, а я засумувала у своїй кімнаті. Настрою не було. Зовсім. Бо розуміла, що ці щасливі дні минуть дуже швидко й Артем знову повернеться на передову. Аж тут стукіт у двері й на порозі з’явився Артем. Підійшов, обійняв та сказав: “Сестричко, не хвилюйся. Я винищу ворога й привезу тобі мир”.
Того трагічного дня, пригадує мати бійця, Артем не повинен був йти на завдання. “Сам попросився на передову. “Азовці” оточили вороже угруповання. Але під час бою у сина влучив снайпер, хоча він був із пов’язкою санітара. Сталося це 18 квітня цього року в Серебрянському лісі неподалік села Григорівка”, — зауважує Олена Кортхонджія. Рідні зареєстрували петицію з проханням присвоїти воїну почесне звання “Героя України” (посмертно). Збір підписів завершено.
