44-річного Володимира Кондрата із прикарпатського села Бубнище знайомі називали “людиною вчинку”. Він мав надзвичайно добре серце і завжди виконував обіцяне. Найбільшою гордістю чоловіка була його родина — дружина та дев’ятеро дітей. Заради них він і взяв до рук зброю та пішов виборювати мирне небо над Україною.
“Володимир народився у багатодітній родині, їх було у батьків семеро. Завжди щирий, доброзичливий, він, дарма що менший, піклувався про старших братів та сестер, допомагав по господарству, — розповідає односелець Героя Іван Івашків. — Він дуже любив рідне Прикарпаття, завжди казав, що це — рай на землі. Часто мандрував до Скель Довбуша, що неподалік села. За фахом Володимир столяр, тож любив працювати з деревом, володів токарною справою. Підробляв будівельними роботами, щоб забезпечити родину. Адже у його сім’ї — дев’ятеро дітей: 22-річний Андрій, 20-річний Володимир, 18-річна Яна, 14-річний Остап, 13-річний Олег, 12-річний Тарас, 6-річний Василь, 4-річний Михайло та 2-річна Софійка. Це зразкова греко-католицька родина, в якій завжди панували любов та повага одне до одного”.
Після повномасштабного вторгнення в Україну повернувся рідний брат захисника, Василь Кондрат, і теж вирушив на передову. Він 25 років прожив в Італії з родиною.
“Усіх вразило, що Володимир пішов у військо, — додає співрозмовник. — У чоловіка велика родина, і його б напевно не мобілізували. Проте він змалку був патріотом і завжди наголошував, що росіяни — то наші одвічні вороги. Володимир служив у роті матеріально-технічного забезпечення. Їздив на фронт і забирав пошкоджену техніку, яку потім ремонтували і доставляли назад. У березні цього року він демобілізувався і повернувся до родини. Навіть почав зводити прибудову біля хати. У травні признався мені, що повертається на фронт, бо там перебуває не лише брат, а й син. Я переконував його, що дітям тут потрібен тато. Але він сказав, що мусить бути там. Підписав контракт, став командиром 3-го відділення полку спеціального призначення однієї з бригад ЗСУ”.
Володимир, додають рідні, мріяв одружити старших дочок та синів, дочекатись онучат. Та життя воїна обірвалося 27 липня біля населеного пункту Ямпіль Краматорського району.
“Бійці того дня потрапили під мінометний обстріл окупантів, — каже брат Героя, військовослужбовець Василь Кондрат. — Володі осколок пробив шию, зачепив сонну артерію”.
...На похороні молодші діти Володимира одягнули футболки з написом “Мій тато — Герой”, гірко плакали, притуляючи портрет батька до грудей та обіймали закриту домовину, вкриту синьо-жовтим стягом. Місцеві волонтери та односельці зареєстрували петицію до президента, в якій просять удостоїти бійця посмертно ордена “Золота Зірка”.
