Життя цього чоловіка змінилося моментально: торік травневого сонячного дня через дуже сильний вітер його авто занесло... Травмовану в ДТП руку ампутували. Та він знайшов у собі сили рухатися вперед з усмішкою і оптимізмом. Днями чоловік поставив рекорд — підняв штангу вагою 250 кілограмів однією правою!
...Того дня Володимир із Бердянська їхав автівкою до Запоріжжя. Експерт із прав захисту дітей у регіоні мав завершити оформлення документів з інвалідності для 9-річного хлопчика.
“В один момент я втратив керування машиною, — згадує чоловік. — Причиною став сильний вихор повітря, щось схоже на смерч. Досі навіть не знав, що таке буває, хоч їздив тим шляхом сотні разів. У мене сильні руки, тож я міцно тримав кермо, пробував перемогти у цій боротьбі. Але вдарився у дерево.
У шоковому стані вибив ногами двері й виліз. Машина диміла, я боявся, що вибухне. Став відповзати. Ліву руку, яка висіла, тримав правою. Стояв на колінах закривавлений, проїжджали машини, маршрутки — мене бачили, але не зупинялись. Врешті одна автівка загальмувала, подружжя стоматологів кинулось мені допомагати. Я їм дуже вдячний за небайдужість. Ми тепер товаришуємо сім’ями”.
Друзі чоловіка досі шкодують, що самі не завезли Володимира до лікарні. Бо “швидка” доставила у районну, там зрозуміли, що не впораються, — рука висіла на самому трицепсі. Відправили в обласну.
“Ми втратили час. Якби прооперували у перші 3 — 4 години, руку можна було б зберегти. Та на операційний стіл мене взяли аж через 12 годин після ДТП, — згадує Володимир. — Ліву руку довелось ампутувати”.
Нині чоловік через суд доводить, що йому неналежно надали медичну допомогу, — справа на розгляді.
“ВІРА В БОГА — МІЙ НАРІЖНИЙ КАМІНЬ”
“У лікарні я часто ставив собі запитання: “Чому я? Я ж робив у житті хороші речі, я допомагав...” Був момент, коли підійшов до вікна на 5-му поверсі й подумав: навіщо мені після всього цього жити? Та перед очима, наче кадри з фільму, попливли картинки моєї життєвої історії. Завершилось на дружині Анні та доньці Каролінці, і я миттю прогнав погані думки.
У лікарні я часто ставив собі запитання: Чому я?
Депресія — частий супутник після травм чи у важких хворобах. Але варто вчитись прокидатися вранці з усвідомленням, для чого і для кого ти живеш, з вдячністю за сам дар життя. Мені дуже допомогла віра в Бога, вона була і є наріжним каменем мого життя”.
Володимир радить тим, хто опинився у подібній ситуації, шукати сенс життя, те, за що можна зачепитись.
Сам чоловік став займатися спортом ще в лікарні. “Я тримався за стіну, сповзав по ній, бо у голові паморочилось... Але знав: мушу, інакше не вернуся до звичного життя”, — каже Володимир.
Коли почав шукати інформацію про те, як тренуватись з однією рукою, натрапив у мережі на сторінку серферки Бетані Гамільтон. Їй акула відкусила руку, проте вона не кинула серфінг, а навпаки — досягла неабияких висот. Я подивився декілька її відео, скористався порадами.
Коли тренував лише праву руку, то помітив, що лівий бік деформується — отже, знайшов вихід, як качати і ліве плече.
Нині я у залі чотири рази на тиждень, по 2 — 2,5 години. Виконую всі звичні для богатирів вправи, але однією рукою”.
ТІЛЬКИ ВПЕРЕД!
Чоловік важить 93 кілограми, при цьому легко підіймає однією правою штангу, що майже втричі важча за нього!
“Я не можу здаватись, — каже чоловік. — Я й раніше працював з дітьми з інвалідністю, зі складних родин — тренував їх у залі, вчив власним прикладом. Якби я здався — яким мотиватором я би був для них? А для рідних? Тому — тільки вперед!
Нині до нас приходять займатись дітки з синдромом Дауна, аутизмом, ДЦП, затримками розвитку. 16-річний підліток з аутизмом та супутніми проблемами вже може підняти у жимі лежачи 50 кілограмів! А діток із малозабезпечних чи проблемних сімей ми організували у команду з флорболу — бачили б ви їхні очі на чемпіонаті України! Хоч ми не перемогли, але вони були просто у захваті”.
Сьогодні у будинку Володимира Моісея живе 21 людина: окрім дружини Анни і семирічної доньки Каролінки — аж 18 дітей віком 5 — 21 рік! Декілька років тому благодійна організація допомогла чоловікові створити дім для перебування дітей із неблагополучних родин — на час покращення у них житлових умов чи моменту, коли їхні батьки знову стануть дбати про доньку чи сина.
Дітей до будинку Моісея скеровують соціальні служби.
“Коли потрапив в аварію, злякався, як я все потягну. Але у мене — сильна підтримка, — каже чоловік. — Діти всі дуже дружні, допомагають одне одному і нам, тож проблем у побуті нема. Сам себе я теж добре обслуговую — навчився однією рукою і бороду голити, і різати ножем продукти також можу. Головне — не шкодувати себе!”
Нині богатир із Бердянська мріє хіба що про біонічний протез, адже той, що видала держава, неможливо використовувати.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про батьків, які маючи двох синів та доньку, взяли на виховання ще сімох дітей
