Володимир Кайда народився і виріс у Шахтарську, що на Донеччині. Згодом переїхав до Миколаєва, працював бригадиром на будівництві. У 2017 році вступив до лав ЗСУ, служив морським піхотинцем. Через два роки повернувся до цивільного життя. А одразу після початку повномасштабного вторгнення пішов на війну у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, був гранатометником і кулеметником. Воював на Донбасі.
“6 вересня 2022 року ми штурмували позиції поблизу Красногорівки, ворог почав накривати нас мінами, — згадує 38-річний військовий. — Побратима поранило, я накладав турнікет. Раптом почув вибух. Мене відкинуло”. Боєць спершу спробував накласти собі турнікети, але все тіло було в крові, він не міг зрозуміти, в якій саме частині зазнав поранення. Підповзли троє побратимів, швидко затампонували велику рану в лівому боці. Згодом лікарі сказали, що це врятувало бійцеві життя, бо інакше він би за 20 хвилин стік кров’ю. Побратими — “Технік”, Міхась і Саня Бук — приблизно кілометр, під обстрілами, несли воїна до евакуаційної машини. Володимира доправили до лікарні в Курахово. Медики встановили, що в нього велике й глибоке поранення у лівому боці, на лівій нозі — перебитий кульшовий суглоб, зламана великогомілкова кістка, ушкодження зазнали м’які тканини, ще й ампутовано два пальці. А в стопі правої ноги було безліч осколків. Лікарі надали першу допомогу, зокрема встановили на ліву ногу апарат зовнішньої фіксації, і відправили пораненого до Дніпра.
Спершу за його життя боролись у реанімаційному відділенні — перелили понад два літри крові, рятували ліву ногу (зіставляли фрагменти кісток, закривали дефекти тканин), праву стопу довелось ампутувати. Згодом Володимирові надавали допомогу в трьох лікарнях столиці. 25 березня 2023 року в бійця раптом стався інсульт, який вразив усю праву частину тіла. “Розмовляти не міг, лише мичав”, — ділиться Володимир Кайда. Лікарі припустили, що це — наслідок численних контузій. Після відновлення бійця евакуаційним потягом доправили до лікарні святого Пантелеймона у Львові. Але дорогою у нього стався другий інсульт. Відмовила права рука, він знову втратив здатність розмовляти.
“Щоб відновити знерухомлену руку, робив спецільні вправи. А потім взявся плести різні речі з паракорду (парашутний шнур. — Авт.), — каже Володимир. — Також відвідував нейрогрупи в НРЦ “Незламні”, це допомогло відновити мовлення. А фізичну форму покращував у тренажерному залі”.
Наприкінці минулої осені воїну встановили штучний суглоб, а в січні цього року зробили протез стопи. Тож після 14 місяців ліжкового режиму Володимир нарешті вчиться ходити за допомогою милиць. Каже, що на цьому непростому шляху його підтримують волонтери, мама й наречена.
Вони познайомились рік тому випадково в переписці. “Це справжнє диво”, — з усмішкою ділиться 22-річна Людмила з Миколаєва. Володимир погоджується, адже свого часу перед виїздом на завдання придбав ладанку з образом святого Миколая, а Людмила співає у хорі храму святого Миколая. “Спершу просто переписувались, — каже Людмила. — Володимир цікавився, як я, підтримував, заспокоював і ніколи не жалівся”. Зрештою, вирішили зустрітись. Людмила приїхала до Львова.
● Володимир з Людмилою. Фото надав співрозмовник
Після відновлення Володимир Кайда планує зайнятись ще одним наболілим питанням. “Після поранення спершу платили по 700 гривень на місяць, потім — узагалі нічого, — обурюється боєць. — Перед сусідами соромно — я воював, а тепер не можу сплатити навіть комуналку. Звертався до військової частини, Міноборони, Генштабу, ОК “Південь”. Доведеться йти до суду”.
Тим часом Людмила чи не найбільше чекає на повернення коханого додому. Каже: “У нас із Вовою є плани на спільне майбутнє”.
