Від осколкових поранень 18-річна Світлана Сємейкіна загинула на місці. За життя Христини Спіциної лікарі боролись добу, але...
“Ще у школі Христина почала професійно займатися вокалом, свого часу навіть їздила до Києва на прослуховування на одному з телевізійних шоу. А моя донечка Світлана опанувала гру на гітарі. У нашій родині у всіх гарні голоси, — розповідає Ганна Сємейкіна, мама загиблої дівчини. — Світлана навчалась у Національному університеті “Запорізька політехніка”, перейшла на другий курс. Вона так мріяла отримати диплом перекладачки. Хоч ми з одного села, дівчата близько потоваришували після повномасштабного вторгнення.
Їх зблизила любов до творчості. Не раз чула, як Христина казала Світлані, що та вміє ідеально добирати акорди під її вокал. Це все якось інтуїтивно виходило. У них склався справді ідеальний тандем, а свій дует вони назвали Similar girls, що в перекладі з англійської означає “схожі дівчата”. Вони дійсно були як сестрички, часто ночували одна в одної, ділились секретами. Але характер в обох різний. Христина спокійніша, любила лірику, а моя Світланка — наче вогонь, сильна духом, їй до душі була саме рок-музика. У Запорізькій області співачок добре знали, вони часто виступали на різних заходах, у ресторанах, їздили у Дніпро та у навколишні міста з концертами. На початку великої війни я пропонувала Світлані з молодшою сестрою виїхати на захід України. Вона відповіла, що не залишить нас. Мій чоловік ходив до військкомату, просився добровольцем, але йому сказали чекати, тому він працює на залізниці. Христинин тато — військовий, на передовій”.
За словами співрозмовниці, останні півтора року дівчата щотижня їздили у Запоріжжя й виступали на вулиці, збираючи кошти для ЗСУ. Робили це в тому самому місці, де любить проводити час молодь.
“Але ніколи натовпу не збирали, бо дбали про безпеку. І військових частин поряд не було. Всі свої концерти Христина та Світлана демонстрували онлайн. Майже весь їхній репертуар складався з українських та іноземних пісень. Російською вони категорично не спілкувались та не співали, бо для них то табу, — додає пані Ганна. — 9 серпня дівчата вкотре поїхали у місто виступати. Вже збирались додому, аж тут прилетіла ракета. Я була в іншій частині міста та почула вибухи. Стала набирати дочку, вона не відповідала. Після того чоловік із мамою Христини поїхали на те місце. Поліцейські повідомили йому, що Світланка загинула на місці, ракета впала від неї за три метри. А Христинку у важкому стані відвезли у реанімацію. Шансів давали мало, але ми молились, щоби хоча б вона вижила. Та, на жаль...
Тіло донечки було сильно посічене осколками, я впізнала її лише за ручками, які лишились неушкодженими. А личко Світлани ми прикрили фатою. Болить аж до неба. Я так мріяла про весілля доньки, але замість свята одягла чорну хустину і зі своєю майбутньою свахою познайомилася на похороні. У Христини теж був коханий, з яким вони мріяли побратись”.
Поховали Світлану та Христину поруч на кладовищі у селі Матвіївка. Щоб і там, на небесах, додають рідні, співали разом. У пам’ять про дівчат у ресторані, де вони часто грали, провели благодійний вечір, а кошти з нього віддали їхнім рідним.
