Олексій і Юлія Поповичі з міста Кам’янське Дніпропетровської області виховали двох синів, раділи появі внучки, яку народила донька Олексія від першого шлюбу. Займались підприємницькою діяльністю і волонтерством. У 2020 році їх син Данило пішов на строкову службу, а через рік підписав контракт із ЗСУ. Олексій же вступив до війська одразу після повномасштабного вторгнення.
Спочатку його кликали “дідом”, а один з побратимів називав “жахливим дідом”. Зрештою, Олексій отримав позивний “Жах”.
Фото надав співрозмовник
“У складі розвідроти 71- ї окремої єгерської бригади ми спершу виконували стабілізаційні заходи на півночі країни — займались зачисткою територій після окупації, — каже Олексій Попович. — Виявляли тих, хто допомагав окупантам, ворожі ДРГ біля кордону, схрони зброї, мінні поля”.
Згодом “Жах” разом із побратимами працювали на Харківському, Лиманському, Бахмутському, Донецькому й Мелітопольському напрямках. “Багато було роботи, — згадує Олексій Попович, який на той час уже був головним сержантом батальйону. — 16 вересня після штурму позицій під селом Вербове Запорізької області проводили ротацію — на зміну нашому батальйону прийшли бійці іншого підрозділу. На евакуаційній точці залишився лише я з підлеглими. Завданням групи було вивезти тіла загиблих воїнів”. Коли приїхала техніка на завантаження, Олексій Попович скеровував машину так, аби її менше було видно й не підбили протитанковими керованими ракетами. Але цієї миті вистрелив ворожий танк, снаряд розірвався на відстані приблизно метр від бійця. Зізнається: “За таких обставин вижити було майже неможливо. Але Господь дав мені ще один шанс”.
Від численних поранень боєць втратив багато крові. Його евакуювали в Запоріжжя, там медики ввели військового у штучну кому. За перші два дні йому провели десять операцій!
“У нас була домовленість: якщо Олексій не виходить на зв’язок, я маю телефонувати його побратимам”, — каже 44-річна дружина Юлія. Коли вона дізналась, що сталось з чоловіком, відразу ж приїхала в Запоріжжя. Лікарі спершу не дозволили жінці зайти в реанімацію — побоювались, що їй стане зле від побаченого.
“Перше, що відчув, коли став приходити до тями, як Юлія взяла мене за ліву руку, — пригадує Олексій. — При тім нічого не бачив через ушкодження очей”.
“Жах” дізнався, що уламком снаряда йому пробило шолом і він зазнав черепно-мозкової травми. “Від ударної хвилі очі запали всередину, проломивши кістки, ще й сітківку було пошкоджено. Майже втратив слух, — ділиться Олексій Попович. — Ушкодження зазнала права легеня, обидві ноги й ліва рука — обпечені, безліч уламків потрапило в тіло. А від правої руки після реампутації залишилось не більше чотирьох сантиметрів. Тож дружина стала моєю правою рукою. Не уявляю, як би впорався у цей час без неї!”
Фото надав співрозмовник
Опісля бійця перевезли в Дніпро, де в основному лікували опіки. Потім Олексія евакуювали до опікового відділення у Вінниці. Зрештою воїн потрапив до лікарні святого Луки, що у Львові, де йому провели пересадку власної шкіри на уражені ділянки. Все прижилось, попереду — боротьба з рубцями.
Фото надав співрозмовник
“Коли потроху почав вставати, праве око запало ще глибше, опустившись на шість міліметрів, — ділиться “Жах”. — Тож львівські хірурги встановили імплант під око, аби підняти його до належного рівня”. Загалом Олексій пережив приблизно 15 операцій. На бійця ще чекають оперативні втручання для відновлення слуху та протезування. За словами Олексія, його дуже турбують фантомні болі, а ліки не надто допомагають...
“Невдовзі маю пройти ВЛК, а тоді — відпустка, зможу нарешті побачитись із найріднішими”, — каже Олексій Попович. Зустрічі з ним дуже чекають 29-річна донька Мирослава, 10-річна внучка Кіра й 15-річний син Дмитро. А 22-річний син Данило тепер воює на Бахмутському напрямку. “Олексій — найкращий батько, діти завжди в його серці, — запевняє дружина Юлія. — А внучку Кіру він обожнює!”
Попри важкі поранення, Олексій Попович уже будує плани на майбутнє. “Роботи в ЗСУ вистачає. Але якщо не вдасться повернутись на службу, знову займусь бізнесом, аби донатити на армію і наближати нашу перемогу”, — каже військовий.
