У вересні 2022 року він пройшов курс молодого бійця та приєднався до лав 81-ї окремої аеромобільної бригади. Під час боїв за Білогорівку Луганської області захисник отримав поранення і контузію, втім продовжив боронити країну.
“Час зовсім не лікує. Я залишилась у Костянтинівці, яку цілодобово обстрілюють, щоби бути ближче до сина, — каже мати воїна Олена Лось. — А тепер Євгена нема... Коли син і його сестра були школярами, не стало їхнього тата, тому сама піднімала двох дітей. Женя рано подорослішав. Після школи закінчив Дружківський будівельний коледж. Працював монтажником натяжних стель, потім влаштувався вантажником у супермаркет. Невдовзі знайшов своє кохання. У подружжя народився синочок Артем, якому нині 12. Сімейне життя не склалось, але Євген весь вільний час присвячував дитині й допомагав її виховувати”.
За словами матері, син з дитинства наголошував: пишається тим, що українець. Із підліткового віку носив улюблену джинсову куртку з гербом України, на зворотній частині якої був напис “Дякую тобі, Боже, що я не москаль”. “А ще Женя слухав українську музику, для багатьох місцевих це було дивиною. Бо ж більшість розмовляла російською. Він не боявся демонструвати свої погляди”, — додає співрозмовниця.
Євген Лось почав волонтерити ще з 2014 року, свого часу навіть отримав відзнаку від військової адміністрації Костянтинівської громади за допомогу. Після 24 лютого 2022-го доєднався до місцевих активістів, які створили добровольче формування. Будував оборонні споруди, чергував на блокпостах поблизу Костянтинівки, розвантажував гуманітарну допомогу, охороняв адмінбудівлі. Там йому дали позивний “Пророк”.
“Син казав, що хоче захищати рідне місто, аби його не окупували вороги. Вивіз сестру з племінниками до Черкас і подався до військкомату, — зауважує пані Олена. — У вересні 2022 року Євген пройшов курс молодого бійця, навчання у Житомирі й приєднався до лав 81-ї ОАеМБр. Обороняв Бахмут, під час боїв за Білогорівку, що на Луганщині, отримав поранення й контузію. Після лікування залишився у частині, бо не хотів покидати своїх хлопців, хоч і турбували його постійні болі голови. У розпал війни зустрів нове кохання — Олену. У них було стільки планів...”
15 квітня 2023 року Євген Лось після бойового завдання заїхав у рідну Костянтинівку — побачитися з мамою. Радів такій можливості, бо їхня бригада, власне, розташувалася неподалік. Захисник разом зі своєю дівчиною йшли до нього додому.
“Син почув свист, зрозумів, що летить ракета, і прикрив собою кохану. Тоді багато людей, що були біля ринку, загинули. Євген не дійшов до рідного будинку 50 метрів, — зітхає мати. — Два дні медики Донеччини та Дніпра боролись за його життя. Але не врятували. Відспівували сина у церкві ПЦУ у рідному місті, поховали на Алеї Слави. Отак буває. Син пережив пекло війни, а його життя забрала російська ракета у місті, яке він до останнього подиху боронив”.
