...Коли б не зателе фонував до цього співака, він завжди в гарному настрої. І пожартує, і байку розкаже, і на концерт запросить. Нині він один із найактивніших гастролерів, який збирає аншлаги від Львова до Харкова.
— Павле Миколайовичу, в радіоефірах з’явилась ваша нова пісня “Вуса-бренд”, у приспіві якої є така фраза: “Олежка Винник — ти не конкурент...” А якщо серйозно, наскільки він потіснив вас на поп-сцені?
— Він нікого не потіснив, а просто зайняв свою нішу — от і все. Ми один одному не конкуренти. У нього — свої “вовчиці”, у мене — свої. Правда, трохи старші. (Усміхається). Звичайно ж, Олег Винник — зірка. Тут питань немає... Та я також збирав стадіони в дев’яностих роках. І мав двадцять — тридцять концертів у місяць!
Нині мене іноді називають “легендою української естради”. (Сміється). Спочатку я лякався, а тепер — ні. Все-таки на сцені вже понад тридцять літ та об’їздив Україну вздовж і впоперек. Можна сказати, що на моїх піснях виховується уже не одне покоління. Приємно, що останнім часом на концертах побільшало молоді. Навіть сам дивуюся.
— Гастролі восени ускладнює такий фактор, як сезонні хвороби. Як ви убезпечуєте себе від вірусів? Може, робите щеплення?
— Ні, не роблю. На щастя, маю міцний організм і не хворію. До речі, телефонував сьогодні Віктору Павліку, то він кашляє і весь — у соплях. Йо-ма-йо, підхопив десь на гастролях вірус. Мабуть, дуже любить із жінками цілуватися. (Усміхається). У мене ж є перевірений метод: перед концертом і після полощу горло коньяком й змащую ним обличчя (насамперед — губи) та руки. І тоді — все нормально! Коли ж приїжджаю додому, то на ніч їм цибулю й часник. Дуже багато. Це чудово вбиває віруси... Тож, слава Богу, проблем із сезонними хворобами не маю.
— А до спортзалу випадково не ходите?
— У мене спортзал — щодня. Ми живемо на дачі, а там завжди чимало роботи. То в саду треба щось обрізати, то підживити, то полити. Між іншим, цьогоріч гарно вродили груші й виноград, а ось яблука — ні. Хоча торік ми не знали, куди їх дівати... У господарстві доводиться і сокирою махати, і косою. Зіпрієш отак за роботою, а потім — у лазню.
Попаритись до мене заходять і друзі. Опісля влаштовуємо турніри з більярду й дегустуємо те, що я приготував. Скажімо, тушену картоплю з грибами чи бігус. Ой, я люблю чаклувати на кухні. Маю також тандир і три мангали. Нікого з домашніх не підпускаю — сам усе роблю. Найбільша похвала, коли гості чи дружина з донькою дивляться на тебе голодними очима й просять ще. (Сміється).
— У серпні ви відсвяткували 25-річчя шлюбу й влаштували повторну весільну церемонію. А де провели медовий місяць?
— Ми з Мариною були в Монте-Карло, Каннах, Ніцці, Венеції. Як тільки з’являвся вільний час, одразу намагались кудись полетіти. Бодай на три дні... Правда, в Італії мене впізнавали ледь не на кожному кроці. Не тільки наші люди, але й туристи з Індії.
Просили сфотографуватися, дати автограф і т. п. Я вже надув щоки й неабияк тішився, а потім з’ясувалося, що вони переплутали мене з одним індійським актором. А-а-а. (Сміється).
— Ну, ви також знімаєтесь у кіно: “Iнфоголік”, “Продюсер”... Нові пропозиції не надходили?
— Мене запросили в серіал “Відморожений”, де головну роль виконує Dzidzio. Я ж знову граю самого себе, тобто Павла Зіброва. (Усміхається). Тому нічого вигадувати особливо не треба було... Розумію, що це таке собі миготіння на екрані, але серйозних ролей мені не пропонують. (Зітхає). Нова стрічка має вийти на одному з телеканалів уже наступного місяця.
Як я ставлюсь до Dzidzio? Він теж знайшов свою нішу й дуркує. Раніше в схожому стилі працювала Сердючка, але вона вже відійшла, точніше, відходить. За двадцять років Андрій Данилко втомився, так? Навряд чи тепер він співатиме романси або лірику. Та й голосу в нього немає, це ясно... Натомість у Dzidzio нині дуже гарно все виходить. І менеджмент у нього толковий. У нашій справі — це дуже важливо.
— Павле Миколайовичу, це правда чи жарт, що ви застрахували свої вуса?
— Ні, не жарт. Я справді це зробив і тепер не маю права їх зголити. Ретельно доглядаю — за допомогою різних кремів та народних методів. Двічі на місяць навідуюсь до перукаря, якого знаю вже 20 років... Вірите, у тих вусах щось таки є. Інакше, як пояснити, що коли одного разу я їх позбувся, в мене одразу пропав голос? Тож тепер боюсь це робити.
Читайте також про улюблені рецепти українських зірок
