Ганна Юрбаш каже, що волонтерство — це найменше, що вона може зробити для тих, хто боронить країну від окупантів.
“Бійці мене лагідно називають бабусею. Щиро радію, коли з передової на знак подяки отримую відео із теплими словами, — розповідає 65-річна Ганна Юрбаш із Кіцмані. — Коли у 2014 році почались бойові дії на Сході, я відкрила у рідному місті волонтерський центр допомоги армії. З однодумцями проводили благодійні концерти, на яких збирали гроші на підтримку бійців, готували їжу і возили на Схід. Пригадую, як одного разу заїхали під Попасною ледь не на ворожі позиції, нашу машину стали обстрілювати росіяни. На щастя, зустріли українських бійців, які нас урятували. Але тоді здавалось, що серце вистрибне з грудей”.
Після повномасштабного вторгнення Ганна Юрбаш стала ще активніше волонтерити. За її словами, якщо раніше наші військові потребували генераторів і продуктів, то тепер — дронів і машин.
“От днями відправили автівки на Запорізький та Донецький напрямки, — каже волонтерка. — Звісно, машини не поїхали порожніми. Завантажили їх продуктами, ліками, буржуйками, устілками із підігріванням, окопними свічками, домашніми стравами, одягом. А ще передали дитячі малюнки, яким воїни дуже радіють. Кожен мій ранок починається зі дзвінків військовим, які діляться списком потреб. А допомагають мені збирати такі потрібні для фронту речі діти, онуки і чоловік, який, попри те, що має другу групу інвалідності й пересувається на милицях, сідає в машину та їде куди треба”.
