Наприкінці літа неподалік села Главані Арцизької громади, поряд із залізницею, місцевий житель побачив мертву лісову кішку. За всіма ознаками, вона за життя годувала кошенят. Селянин розповів про це землякові, а той взявся їх шукати — і знайшов п’ятьох виснажених малюків, які ховалися неподалік. Рятівник приніс звірят додому, помістив у клітку для голубів і близько місяця вигодовував, як звичайних кошенят — молоком з піпетки. Далі, зрозумівши, що не дає ради з дикими тваринами, почав шукати для них прихисток. Прийняти смугастиків погодилися фахівці Ізмаїльської станції юних натуралістів.
— Кошенята були із закислими оченятами, здутими животиками, — розповідає директорка станції Людмила Філобок. — Якби той добрий чоловік не врятував пухнастиків, усі п’ятеро були б приречені на вірну смерть. Але домашнього догляду їм, вочевидь, було замало. Ми закрапували їм очі препаратом від кон’юнктивіту, пролікували від глистів, згодом провакцинували. Три “хлопчики” й дві “дівчинки”, крихітні, але дуже бойові. Шиплять, кусаються, дряпаються, до рук не даються. Я мусила ловити їх у спеціальних рукавицях, щоб, наприклад, дати ліки. Але що характерно: свої потреби малята справляють лише на спеціальний лоток, це для них принципове питання. Перезимують кошенята в нас, спорудили для них спеціальний вольєр. Намагаємося з пухнастиками мінімально контактувати, щоб звірята не призвичаювалися до людини. Навесні, сподіваюся, повернемо їх у дику природу. Наразі даємо їм таку їжу, яку б вони могли самостійно знайти в лісі чи полі. Це переважно сире пташине м’ясо. Нехай набираються сил.
— Чи зможуть ці тварини адаптуватися на волі?
— Минуло вже десь чотири місяці з часу народження кошенят. І навіть після того, як людина годувала їх молоком з піпетки, вони не втратили інстинкт до полювання, — додає Іван Русєв, начальник науково-дослідного відділу Національного природного парку “Тузлівські лимани” (Одещина). — Нещодавно провідував звіряток, приніс їм дикого птаха, то вони жорстко між собою конкурували, щоб отримати його. У березні плануємо забрати малюків до нацпарку, даватиму їм живих птахів, мишей, щоб підкріпити природний інстинкт. Від свійських котів лісові відрізняються більшими розмірами, витривалістю. Сподіваюся, на цих звірят чекає щаслива доля. Дуже хотілося б знайти гроші й придбати хоча б один спеціальний передавач, причепити його найактивнішому кошеняті, щоб стежити за маршрутами його життя й адаптації.
— Лісовий кіт занесений до Червоної книги України. Згідно з дослідженнями, у нашій країні залишилося лише кількасот особин цього виду через те, що вони часто потрапляють у браконьєрські пастки, — каже Марія Науменко, зоологічна генетикиня ГО “Інститут фелінології”. — В Україні, на жаль, ще немає спеціальних програм із облаштування зелених коридорів для диких тварин на трасах, тому вони часто гинуть і на автодорогах. Лісовий кіт нині живе лише в Карпатах, на Поділлі й у Бессарабії. Тож арцизьким кошенятам дуже пощастило, що небайдужі люди їх врятували, а нам — що матимемо, сподіваюся, можливість надалі спостерігати за долею цих чудових тварин.
