69-річний Федір Лавров зі Старокостянтинова керує дитячим кінноспортивним клубом. Ще до великої війни він узявся практикувати іпотерапію. А тепер організовує для військових сеанси реабілітації. Переконаний: контакт із гривастими неабияк допомагає поліпшити емоційно-психологічний стан бійців.
“У моєму житті завжди були коні, хоча працював залізничником, — розповідає Федір Лавров. — Мій дід тримав їх, батько біля них ходив. Займаюся роботою з гривастими вже 29 років, створив дитячий кінноспортивний клуб. І передав цю любов до коней синові Сергію”.
Федір Лавров доглядає 26 коней. Його клуб відвідують діти й дорослі. Випускники працюють з кіньми у Києві, Львові, Хмельницькому і навіть у Німеччині. На іпотерапію сюди привозять малечу з розладами здоров’ям. Ще під час АТО чоловік узявся реабілітувати військових за допомогою цього методу і відтоді проводить для них безплатні сеанси.
“Шість випускників нашого клубу загинули, захищаючи Україну. Тому війна — і мій особистий біль. У Старокостянтинові працює військовий шпиталь. Якось тамтешні лікарі звернулися до мене і запропонували проводити з пацієнтами сеанси верхової їзди, — каже співрозмовник. — Ми підписали договір про співпрацю і так зі своїми підопічними-красенями я долучився до процесу. Возимо воїнів верхи, вони фотографуються з гривастими. У перерві між сеансами варимо юшку, куліш, якось і шурпу навіть готували. Іпотерапія допомагає стабілізувати психічний стан військових, особливо тих, хто лише повернувся з поля бою, в кого поранення, порушений сон, стрес. Адже коні мають вищу температуру тіла, ніж людина. Тому, коли з ними контактуєш, м’язи під впливом тепла стають м’якшими, тіло розслабляється. Зрештою бійці можуть переключити свою увагу, поліпшити настрій, набратися позитивних емоцій. І це не гучні слова. Результати є. Вони надихають працювати далі. Пригадую, якось приїхав у шпиталь із козацькими стравами для воїнів. Дивлюсь — везуть на візку хлопчину без ноги. Начерпав йому юшки, взяв хліба — і назустріч до нього, щоб пригостити. Обіймаю його, а воїн каже: “Дядьку Федоре, ви що — не пам’ятаєте мене? Я в дитинстві до вашого клубу ходив”. Мені перехопило дух, ледве стримав сльози”.
Співрозмовник каже, що понад усе мріє дочекатись закінчення війни. А після того, каже, здійснить разом із вихованцями свого клубу давню мрію — похід на конях славетними місцями Запорозької Січі. “Адже патріотичне виховання — основа кожної нації”, — зауважує Федір Лавров.
