Освоїти гру на пелюстковому барабані захисникам допомагає реабілітолог, музикант-мультиінструменталіст Олександр Купріянов. Я на власні очі побачила, як усе відбувається.
...Вечір. Перший поверх обласної клінічної лікарні. У невеличкий кабінет адміністративного корпусу приходять та приїжджають у колісних кріслах воїни. В усіх позаду важкі поранення, по декілька операцій. Заходить реабілітолог та ставить на стіл великі круглі чорні круги, на яких зверху вигравірувані візерунки у стилі індійських мандал. Та й боки кожного круга обв’язані шнурками з хитромудрими візерунками.
“Привіт, хлопці! Зараз будемо знайомитися з пелюстковим барабаном, вчитися на ньому грати, налаштовуватися на добро та приводити в порядок думки”, — каже з усмішкою реабілітолог. Захисники із зацікавленням розглядають інструмент. Дехто пробує бити по барабані пальцями. Він починає звучати. Воїни усміхаються.
“Історія пелюсткового барабана почалася у 1960-х роках, коли була популярна культура хіпі, — пояснює Олександр Купріянов. — Інструмент складається із двох чаш-напівсфер. На верхній так звані язички, або пелюстки барабана. На них треба натискати, аби був звук. На нижній чаші — резонуючі отвори. Коли людина вдаряє по пелюстках, то утворюється відповідний звук”. Залежно від параметрів і будови пелюсткового барабана в ньому є від 4 до 13 пелюсток, і відповідно — стільки ж нот.
Олександр Купріянов почав грати на пелюстковому барабані у 2008 році. Каже, що це врятувало його від депресії, яку пережив через фінансову кризу (чоловік займався бізнесом).
Барабанити на цьому інструменті можна з допомогою пальців і спеціальних паличок. Воїнам більше подобається торкатися інструмента саме руками. Та мені цікаво, як гра на барабані впливає на відновлення людського організму. “Насамперед це допомагає відновити чутливість і гнучкість пальців, якщо вони пошкоджені через поранення, — пояснює реабілітолог-музикант. — А ще кожна вібрація має на нас певний вплив, та й звуки гармонізують наш організм. Звичайна частота роботи мозку — 20 герців, 18 герців — це частота великого спокою, а 16 герців — уже певна медитативна частота. Коли я починаю грати, то потрапляю у ритм і на певну частоту. Звісно, хлопці не всі й не одразу будуть це сприймати. Але з часом ритм, вібрація звуків змінюватимуть не лише їхні думки, але й життєві акценти”.
“А що, нам подобається, зіграймо щось, ви покажіть, ми підхопимо”, — навперебій кажуть воїни. Найбільше старається Віталій Васильчук із Звягеля. Майже рік він воював у 95-й окремій гірсько-штурмовій Поліській бригаді під Мар’їнкою. Отримав поранення ніг, уже три тижні перебуває в івано-франківській лікарні.
“Мені так добре стало після цього музикування, — ділиться враженнями військовий. — Згадалося дитинство, школа, я ще змалечку навчався барабанити. Тепер хочу підібрати мелодію “Червоної калини” та державного славня”. Після Перемоги Віталій мріє зібратися з хлопцями, з якими тут познайомився, і зіграти особливу мелодію Перемоги. Каже: аби лише всі живі були й здорові.