Ця машина — раритетна. Проте воїни на подарунок не нарікають. Навпаки. Кажуть, чотириколісник має добру прохідність, що є великим плюсом у районі бойових дій.
87-річний Іван Дяків — колишній директор Бучацького районного кінотеатру. Своїм УАЗом, який передав захисникам, свого часу возив фільми по селах району. “Пам’ятаю Івана Семеновича з дитинства. Дуже добрий, розумний, інтелігентний чоловік, — розповідає Андрій Бучинський, представник громадської організації “Волонтери Бучаччини”. — Завжди привітний, з усіма знаходив та й знаходить спільну мову. Із ним завжди могли поговорити і діти, і люди старшого віку, бо він багато чого знав і дуже цікаво розповідав про фільми. Адже ще якихось років 20 — 25 тому не було масово ні мобільних телефонів, ні інтернету. А кіно любили всі”. Поважний чоловік вже майже три десятки років на пенсії. Але, попри вік, завжди цікавиться життям країни й рідного міста.
Якось донька Івана Семеновича зателефонувала волонтерам із-за кордону. Сказала, що батько хоче віддати УАЗ для воїнів. “Буду радий, якщо машина, яка мені служила, допоможе знищити не менш як сотню окупантів. А нашим бійцям нині треба давати все, що вони потребують, і якнайбільше”, — рішуче заявив пенсіонер. Коли донька приїхала в Україну, то на прохання батька принесла волонтерам ключі від машини.
“Ми придивилися до УАЗу 469-Б. Це вантажно-пасажирське авто підвищеної прохідності 1979 року випуску. Колись такими їздили районні та сільські начальники, зазвичай голови колгоспів”, — зауважує Андрій Бучинський.
Майстри трохи підремонтувати УАЗик, бо ним давно ніхто не кермував. “Довелося розпаювати й чистити радіатор, перебирати й змащувати різні деталі. На це витратили декілька днів”, — додає волонтер Богдан Струк. А потім ще з’ясувалося, що на машину немає ані техпаспорта, ані водійських прав. Іван Семенович забув, куди подів документи.
Довелося волонтерам їхати в сервісний центр міста Підгайці. “Звернулися до начальника центру, аби він дав дозвіл взяти з архіву документ на цю машину, пояснили ситуацію, сказали, що відправлятимемо її на фронт, — продовжує пан Богдан. — Нам дуже швидко відновили техпаспорт. Згодом у нотаріуса зробили генеральне доручення на автівку від Івана Дяківа. Це означає, що авто записане на нього, але їздити на ньому можуть ті, кому він доручає, тобто воїни”.
Автівка від Семеновича прибула на передову, завантажена маскувальними сітками, окопними свічками, тушкованками, сухими борщами. УАЗом уже користуються зв’язківці. Попередньо воїнам пропонували новішу імпортну машину, але хлопці від неї відмовилися. Бо старий УАЗ хоч і не має великої швидкості, зате легко їде бездоріжжям і болотистою місцевістю. Військовослужбовці подякували пану Івану. А той неабияк зрадів, що його машина стала в пригоді захисникам.
