Сестра Дарія пережила важкі радянські часи гоніння й нападів на Церкву, понад 30 літ працювала медсестрою. А недавно відзначила поважний ювілей — сто років з дня народження. Нині монахиня проживає в обителі Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії (УГКЦ) у місті Шептицькому.
“Дарія народилася у Кристинополі (колишня назва Шептицького) у великій побожній родині Антона та Францішки Градюків, — розповідає сестра Бернадета Ярославцева, заступниця провінційної настоятельки згромадження. — При хрещенні отримала ім’я Михайлина”. Окрім неї, у сім’ї було ще четверо дівчат: Катерина, Ростислава, Ірина й Володимира. Наймолодша з них померла ще дитиною. Із перших років життя дівчинка із сестрами спілкувалася з монахинями, адже ходила в захоронку (дитячий садок. — Авт.), де працювали черниці. Нерідко бувала й у монастирі отців василіян, де зберігалася чудотворна ікона Матері Божої Кристинопільської. Мала Михайлинка могла годинами біля неї молитися.
У 1939 році дівчина закінчила семирічну школу й вступила до гімназії у Львові. Проте розпочалася війна, тож далі навчатися їй не судилося. У 1942-му Михайлина прийшла в монастир і сказала, що хоче служити Богові. Вочевидь, цей вибір не був випадковим. Адже дві її кузини були черницями, а дядько служив у монастирі отців василіян. При постригу юнку нарекли сестрою Дарією. У перші роки молода монахиня працювала у полі, на кухні, доглядала корів. В обителі проживала разом із Тарсикією Мацьків, яку Папа Іван-Павло ІІ у 2001 році проголосив блаженною. 18 червня 1944 року вона загинула від кулі радянського зайди. Дарія Градюк стала свідком цієї страшної події. На щастя, монахині вдалося сховатися від нелюдів у підвалі.
Згодом сестра Дарія переїхала до Станіслава (давня назва Iвано-Франківська. — Авт.), працювала на кухні в семінарії. “Часи були важкі, Греко-католицьку церкву пригноблювали, а священників, монахів та монахинь ув’язнювали або примушували переходити на російське православ’я, — продовжує сестра Бернадета. — Щоби уникнути біди, сестра Дарія подалася до Львова, де закінчила фельдшерську школу, і 33 роки працювала медсестрою у ЛОР-відділенні Львівського медичного інституту”.
Багато співробітників знали, що добра, привітна і скромна медсестра — монахиня. До неї зверталися, коли треба було організувати підпільне хрещення дітей, вінчання, сповідь чи відспівування померлого. Дарія нікому не відмовляла, хоча не раз ризикувала опинитися за гратами. З іншими монахинями зустрічалася у костелі й декілька разів на рік їздила на таємні реколекції (духовні вправи). Після виходу УГКЦ з підпілля сестра Дарія була заступницею провінційної настоятельки. Довго домагалася, аби їм повернули колишнє приміщення. Декілька років жила в Римі, де розміщується генеральний дім її чернечого згромадження. А повернувшись в Україну, ділилася досвідом з молодшими сестрами-монахинями. І ще до 90 років вправно куховарила.
Нині, попри поважний вік, черниця щодня відвідує Літургії, багато молиться, зокрема за воїнів, поранених, полонених, зниклих безвісти. І за нашу Перемогу. На жаль, у ювілярки поганий зір, вона не бачить на одне око. “Зате має гострий розум і почуття гумору. Так, на запитання однієї з сестер про таємницю довголіття, відповіла, що таємниці не варто розповідати, — з усмішкою зауважує заступниця провінційної настоятельки згромадження. — А ще сестра Дарія знає напам’ять увесь Часослов — велику збірку молитов для щоденних церковних богослужінь”.
