Тренери спільно з лікарями розробили спеціальний комплекс вправ для ветеранів. Заняття безплатні й тривають півтори години.
...Спортивна зала, де тренуються ветерани, розташована в будівлі на третьому поверсі. Підіймаюсь східцями, хоч у приміщенні є ліфт. “Це дуже важливо”, — наголошує мені Ярослав — колишній військовий. На передовій він втратив обидві кінцівки та пересувається на протезах. Поранення отримав у листопаді 2022 року. Автівка бійця наїхала на міну. Ярослав каже, що довелося пройти довгий шлях — лікування, реабілітацію і протезування.
“Зрештою мене звільнили з армії й визнали непридатним, — розповідає. — Спершу було важко навіть стояти на протезі. Опирався на шафу й так поволі вчився ходити. Якось дружина каже: “Твій ротний організовує тренування з дзюдо. Не хочеш спробувати?” Подумав собі: “А чому б і ні?” На перше тренування мене привезли в кріслі колісному. Тепер вже добираюся сюди сам, на автівці. Долаю 130 кілометрів від дому до Вінниці. Вирішив: ліпше витрачатиму кошти на пальне, ніж на ліки. За три місяці відчув, що тренування з бойових мистецтв дало свої результати”.
На татамі Ярослав тренується без протезів. Як і всі спортсмени, він одягнутий у кімоно, підв’язане білим поясом. Все починається з розминки, що триває 30 хвилин. Бійці роблять перекид, вправи з м’ячем тощо.
Раптом тренер змахує рукою — дає підопічним декілька хвилин відпочинку. “Маємо спеціальну методику тренувань, згідно з якою працюємо, — зазначає Артем Горбатюк, старший тренер із боротьби та дзюдо Вінницької області. — У когось зі спортсменів немає рук, у когось — ніг. Відповідно ці вправи прилаштовані до кожного індивідуально. Тренування проходять під наглядом реабілітологів. Починаються завжди з розминки, далі працюємо в партері та у стійці. Бійці вчаться правильно робити перекиди чи падати. Потім відпрацьовують елементи боротьби: захват, больові, задушливу техніку. Бачу, що хлопці хочуть не просто тренуватися, а й змагатися, мріють про чорний пояс”.
Постійно на заняття ходить п’ятеро ветеранів. Тренер впевнено заявляє, що готовий займатись з більшою групою. Приміром, військовий Богдан Копчатов ще не пропустив жодного заняття. Під час розмови дізнаюсь, що він — розвідник, одним із перших “зустрічав” вогнем окупантів, які проривалися на Херсонщину з Криму. У березні 2022 року потрапив у ворожу засідку.
“Ми прийняли ближній бій. Я отримав дев’ять кульових поранень, одне з яких — у голову. Пригадую, вже лежав у кюветі біля дороги й не сподівався, що виживу. Побратими мене винесли з поля бою й наклали турнікети. Перша куля потрапила в лікоть, рука перестала працювати. Ось уже третій рік намагаюся відновитись після отриманих травм. Власне тренування з дзюдо та самбо цьому сприяють. Адже після поранення й мені, й іншим учасникам секції довелося довго лежати в лікарнях, м’язи втратили еластичність”, — зауважує Богдан Копчатов. До війни він займався рукопашним боєм, тому переконаний: такі тренування — це ще одна можливість повернутися до спортивної кар’єри.
“Дуже добре, що хлопці не лише тренуються, працюють над собою, але й спілкуються. Емоційна й психологічна підтримка теж важливі”, — резюмує Олександр Волков, президент Вінницької обласної федерації самбо. За його словами, всіх спортсменів-ветеранів також планують долучати до організації змагань. Зокрема, вони можуть спробувати себе й у ролях секундантів чи суддів.
