Більш як два місяці ця родина з села Черкаські Тішки, що на Харківщині, жила під обстрілами рашистів, а згодом — в окупації. Їхній будинок розбомбили, а ще снаряд потрапив у сарай, де були кози. Деяких тварин поранило...
“До війни ми тримали 10 породистих кіз. Коли народжувався молодняк — продавали його. Виготовляли продукцію з молока. За виручені кошти й жили, — каже Марина Яковенко. — З перших днів війни орки зайшли в село та почали гатити зі “смерчів” та “градів” по Харкову, адже місто розташоване неподалік... За тиждень у нашому будинку повибивало вікна, бо позиції армійців рф були за нашим городом. Невдовзі тріснули стіни, впала стеля. Тому ми з чоловіком (у нього інвалідність) та моєю 80-річною мамою постійно ховались у холодному підвалі...
Кози мої перебували у сараї. Одного дня за метр від нього впали три касетні снаряди. Це справжнє диво, що рогаті залишились живими!
Але деякі були поранені... Я промивала їм рани та перев’язувала. Під обстрілами доїла кіз, завдяки чому ми мали що їсти. Ситуація з кожним днем погіршувалась, закінчувалось сіно для тварин, а вийти з двору, аби знайти поживу для них, нам не дозволяли”.
На початку травня, каже жінка, почались важкі бої між нашими бійцями та армією рф.
“Пів села ЗСУ звільнили, а в іншій частині залишились вороги, які продовжували гатити по населеному пункту. Газу не було, світла теж... Коли окупанти застосували фосфорну зброю — ми зрозуміли, що це межа, треба втікати.
Добре, що завівся наш старенький “Москвич”, адже він теж був увесь у дірках від осколків. Ми завантажили у салон найнеобхідніші речі, документи, поранену кішку та собаку. А на причіп взяли трьох кіз і двох козенят, інших — віддали односельчанам. Четверо котиків та ще одного песика теж довелось залишити на сусідів...”
Цій тварині довелося проїхати 220 км під обстрілами.
Жінка каже: виїзд із села був таким, наче у фільмі жахів. Над машиною пролітали ракети, поруч вибухали снаряди, лунали постріли.
“За декілька годин ми здолали 220 кілометрів, зупинились у моєї знайомої з Полтавщини, яка теж займається розведенням кіз, — каже пані Марина. — Нині тварини у безпеці, але видно, що вони досі переживають стрес”.
На новому місці родина пробує почати все з нуля. Але після перемоги України жінка мріє відбудовувати дім, адже своє життя бачить тільки в рідному селі.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що херсонці розповідають про життя в окупації
