Андрій Маджаров народився й виріс у Бердянську. Після строкової служби працював за фахом — у комп’ютерній сфері, відкрив власну справу. У 2015 році приєднався до Краматорського прикордонного загону. “Службу проходив у пункті пропуску Чонгар (на той час це була зона розмежування), брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, — розповідає Андрій Маджаров.
Через два роки повернувся до цивільного життя, працював в охоронній фірмі, яку започаткували побратими. Ми займались охороною й захистом від мародерства тих об’єктів, які через суди повертали у власність держави. У 2018 році застрелили мого побратима Віталія Олешка з позивним “Сармат”, то було замовне вбивство. Вимагаючи покарати винних, у 2020 році разом з побратимами я голодував під Офісом президента 24 дні. Наразі засудили лише виконавця злочину”.
Від 27 лютого 2022 року у складі підрозділу “Сармат” Андрій воював, боронячи Житомирщину й Київщину. Наприкінці березня добровольці долучились до полку спеціального призначення Нацполіції “Сафарі”. Він став заступником командира взводу. Каже: “Виконували різні бойові завдання — диверсійна робота, розвідка, штурми, розміновування. Працювали зі всіма видами зброї. Шліфували навички по максимуму, щоб виживати й нищити окупанта”. Разом із побратимами молодший сержант Маджаров брав участь і в боях за Сумську, Харківську й Запорізьку області.
У вересні 2023-го стан здоров’я воїна різко погіршився внаслідок численних контузій. Тривалий час він проходив лікування в госпіталі, а згодом був списаний зі служби. “Лише минулої осені почав відновлювати фізичну форму, тоді й виникла ідея походу”, — пояснює співрозмовник.
Третього серпня цього року Андрій Маджаров перетнув кордон із Польщею й вирушив пішки до Брюсселю, аби показати незламний дух українців та виступити в Європарламенті, нагадавши про ціну нашої боротьби.
“Перші три тижні були найважчими. Я ніс понад 20 кілограмів речей, потрібних для виживання у природних умовах (намет, газовий пальник, каструля, запас води та їжі). Ночував у лісосмугах, де виспатись нерідко заважали кабани й косулі. Через втому посилилися болі голови, — ділиться. — Та після Вроцлава стало значно легше — українці, дізнавшись про мій похід, запрошували до себе на ночівлю, підвозили харчі і воду.
У місті Мешеде, де канцлер Німеччини Фрідріх Мерц проводив зустріч із виборцями, скористався можливістю подякувати за допомогу, яку ця держава надає Україні. І просив не зупинятись. Мерц запевнив: Німеччина й надалі допомагатиме”. А ветеран передав йому свій бойовий шеврон.
Загалом щодня Андрій долав до 35 кілометрів. Паралельно розповідав про свій похід у соцмережах, завдяки чому вдалось зібрати майже 300 тисяч гривень для ЗСУ, а благодійні фонди передали бійцям генератор, зарядну станцію й чотири дрони (тож загальна сума донатів — пів мільйона гривень).
“Я знав, що мене зустрічатимуть небайдужі у Брюсселі, й подав заявку про масовий захід за 10 днів до того, як дійшов до міста. Утім дістав відмову. За бельгійським законодавством, це треба робити за 8 тижнів до події, — пояснює Андрій Маджаров. — Але в організації легального заходу зголосився допомогти мер міста Крайнем. До речі, він володіє українською”.
За 93 дні ветеран загалом пройшов 1,5 тисячі кілометрів. “Я був у захваті від того, як багато людей вболіває за долю України. Планую в подальшому організувати форум спільнот, які допомагають нам у боротьбі і хочуть це робити надалі, — зауважує 37-річний Андрій Маджаров. — А наразі радий, що мав змогу виступити на сесії Європарламенту. Де наголосив, що Україна бореться не лише за свою свободу та що без допомоги ми не вистоїмо й війна пошириться далі. Тож маємо діяти спільно”.
