63-річна Ганна Дикун мешкає у селищі Вишково. Плетінням з шумилиння займалися мама і бабця, то й її навчили.
“Я ’май хотіла, аби щось красиве учинити (зробити. — Авт.), не таке, як усі, — характерною місцевою говіркою розповідає пані Ганна. — Тож ще зо двадцять років тому вирішила, що плестиму будиночки та ляльки. Першим сплела саме будиночок”.
Після закінчення школи пані Ганна ніде не навчалася, працювала куховаркою. Нині ж допомагає дочці в магазині та багато часу приділяє творчості. За словами майстрині, у селищі чимало людей вирощують кукурудзу, тому залюбки діляться з нею природним матеріалом. “Я сама обчищаю кукурудзу, приношу додому листя й сортую його, — пояснює. — Бо не все підходить для моїх виробів. Скажімо, ті листки, що зверху на качані, не беру. Потрібні лише з середини й ті, які прилягають до качана”. Шумилиння жінка сушить на подвір’ї на спеціальній плівці або полотні. Декілька разів на день перевертає, аби швидше та рівномірно висохло. Час сушки залежить від погоди. Зазвичай цей процес триває два-чотири дні.
Висушене листя майстриня складає у полотняні торбинки. Для авторських виробів потрібен матеріал різних барв: червоний, насичений жовтий, оранжевий, зелений. Тому перед плетінням пані Ганна фарбує кожен кукурудзяний листок харчовими барвниками. “Я попередньо знаю, що хочу зробити: вершника на коні, панночку чи цілу групу фігур, наприклад, десять селян на возі й четверо коней, — мовить мисткиня-аматорка. — Кожна фігурка має бути певного кольору. Прораховую, скільки листя і якою барвою буду фарбувати. Декілька листочків фарбую про запас”.
Щоб отримати листя певного кольору, майстриня занурює його в спеціальний розчин. Каже: його пропорції не розголошує, бо це професійна таємниця. Жодних готових схем з інтернету, альбомів та книг Ганна Дикун не використовує — всі вироби придумує самотужки. Ба більше. Працює навіть без попередніх малюнків чи креслень.
“Ляльки я роблю так: спочатку майструю каркас тулуба з тоненьких гілочок. На нього “накидаю” кукурудзяне листя, яке попередньо розминаю, аби було податливіше, — розказує закарпатка. — Все, що зайве, обрізаю звичайними гострими ножицями середньої величини. Далі роблю голову, руки та ноги”. Для зачіски парубка чи дівчини, бороди та вусів майстриня використовує кукурудзяне “волосся”.
“А як тримається крихке листя купи та створює об’єм?” — запитую мисткиню. Пані Дикун каже, що, припасувавши листок, покриває його іншим, а потім вкладає один в інший. А дещо й прив’язує тоне-е-есенькими смужками з листя. Майстриня виготовляє і напрочуд цікаві багатофігурні композиції з кукурудзяного листя — сценки з сільського життя (весілля, свято винограду, виступ місцевого танцювального гуртка, учасники якого виконують ромський, угорський та закарпатський танці). А також відтворює старовинні хижі (хати. — Авт.), млини, церкви.
“Кукурудзяні скульптури — це не лише мистецтво, історія, але й енергетика рідної землі. Коли роблю їх, то відчуваю силу рослини, її тепло”, — зауважує мисткиня. І додає, що нерідко дарує свої вироби воїнам, які перебувають на Закарпатті на реабілітації.
