Сьогодні в моді — традиційні українські прикраси. Втім жінки вдягають їх переважно на свята. А от для української молодої панянки ХІХ — ХХ століть вийти надвір без намиста було майже неприпустимо навіть у будень!
“У будні, особливо під час робіт по господарству, дівчата вдягали небагато намиста, аби випадково його не розірвати; а на свята — якомога більше, аби привернути до себе увагу, — каже в коментарі газеті "Експрес" колекціонер Юрій Коваленко, який зібрав і відновив приблизно тисячу старовинних жіночих прикрас. — Найпопулярнішими в Україні були коралові намиста. Коралі були різними за якістю, розміром, обробкою та кольоровими відтінками. Більш дешеві коралі — це нарізані у формі трубочок маленькі циліндрики — так зване колюче намисто. А дорогі червоні коралі оброблялись у формі овалів чи кругів. До речі, кораловому намисту народ приписував навіть особливі лікувальні властивості.
Крім коралів, українки шанували й намисто з бурштину. За стародавніми повір’ями, саме цей камінь приносив здоров’я та добре впливав на колір жіночого обличчя. Цінувалося намисто й з інших природних матеріалів — перлів, граната, скла, смальти”.
— Чи правда, що ті прикраси, які носили поверх одягу, свідчили про достаток їхньої власниці?
— Так, кількість низок коралового намиста (до 25-ти) та характер обробки свідчили про добробут жінки. Тоді благородні матеріали цінувалися так само, як і гроші, а прикраси з них виступали показниками майнового статусу.
Крім того, кількість разків намиста була пов’язана і з певними особливостями вбрання. Так, на території, де була поширена вишивка на комірі та грудях сорочки (Київщина), кількість разків менша, ніж там, де вишивки не було (Лівобережжя). На Полтавщині навіть верхній одяг робили з глибокою горловиною, щоб добре було видно всі прикраси.
— Скільки могло коштувати коралове намисто?
— Як пара волів і навіть більше. Часто хороше коралове намисто вартувало стільки ж, як сільська хата чи хутір. Високо цінувалися разки з великими намистинами в центрі.
— Чи носили у той час прикраси діти?
— Майже з дворічного віку українським дівчаткам проколювали вуха. Вони носили мідні, а дівчата й молодиці — срібні, позолочені, зрідка золоті сережки, форма яких була дуже різноманітною. Найбільше поширення мали невеликі дуті каблучки або калачики у формі напівмісяця з нескладною різьбленою орнаментацією. На Полтавщині вдягали так звані п’явочки (у формі кільця), уточки (кільце зі зображенням качки), метелики, ягідки (з тонкого обідка з великим червоним камінцем-вічком), маківки — у формі квітки з блакитним або червоним камінцем посередині.
— Чи доповнювали українки свої образи хрестиками?
— Хрест, панагія, образок були символами християнської віри, тож один або декілька хрестиків також входили до комплекту українських шийних та нагрудних прикрас. Найчастіше хрестики були срібними, інколи їх прикрашали емаллю, у заможніших траплялися й золоті.
— Прикраси, які одягали на релігійні свята, відрізнялися від інших?
— У траур та піст замість червоного намиста одягали скляне — молочне або прозоре. Також за традицією у такому разі обирали найпростіші сережки у формі кільця. Під час весілля молода взагалі не вдягала ніякого намиста, а в першу шлюбну ніч вона обов’язково мусила зняти сережки. До речі, після 30 років жінки частіше відмовлялися від намиста. А в похилому віці, якщо й носили на шиї прикраси, то у незначній кількості й переважно темні.
— Де українки могли придбати коштовності?
— Прикраси виготовляли здебільшого місцеві ремісники, їх також завозили з інших країн. Продавали прикраси на сільських ярмарках та у спеціальних торгових рядах у великих містах. У XIX ст. серед заможніших верств населення побутувало привізне намисто з граната та кольорової смальти. Залежно від кольору воно мало різні назви: кровавниці, блискавки, перли. Дорого цінувалося й відоме гуцульське намисто з різнокольорового скла, яке спеціально завозили з Венеції.
— Українці передавали прикраси у спадок?
— Селянські “коштовності” — коралі, бурштин, дукач, сережки тощо — передавали від покоління до покоління як сімейні реліквії, часто вони ставали частиною посагу нареченої.
— Чи існували у наших пращурів чоловічі прикраси?
— Так, наприклад, гердани — ткані нашийні бісерні прикраси у формі досить вузької смуги, які носили переважно чоловіки, і лише згодом вони почали прикрашати й жіноче вбрання.
Радимо також прочитати текст: Правда чи брехня? 5 російських міфів про Україну та її історію
