Через російську агресію до восьми мільйонів українців виїхали від початку великої війни за кордон. Які психологічні трансформації переживають люди, котрі не з власної волі опинилися на чужині? І що зрештою впливає на рішення: повернутися чи будувати нове життя за кордоном? Про це та інше розмовляємо з психологами, дослідниками теми еміграції Ларисою та Анатолієм Дідковськими.
— Отже, що довше триває війна, то з більшою ймовірністю вимушений мігрант прийме рішення — не повертатися?
● А. Дідковський:
— Значна частина біженців не готова залишитися за кордоном ані економічно, ані психологічно, тобто не готова ставати частиною іншого соціуму. Вони перебувають у заціпенілому, замороженому стані й не можуть визначитися, що робити. Цей феномен відкладеного життя можна було спостерігати і в українських біженців під час Другої світової. Люди роками жили на валізах, плекаючи надію, що зможуть повернутися додому. Таких людей чимало і нині.
● Л. Дідковська:
— Але, справді, що довше триватиме війна, то більший ризик, що значна кількість людей, які раніше не уявляли себе поза батьківщиною, поступово адаптується до нового життя і не захоче повертатися.
— У своїй історії Україна пережила кілька хвиль міграції. Чим особлива ця, яку спричинила спровокована Росією війна?
● А. Дідковський:
— Це вже шоста хвиля масової української еміграції, причому чотири з них, як і ця остання, були спричинені війною. Як і у часи Другої світової, мігранти 2022-го заздалегідь не планували переїзду, спеціально не вчили мов інших країн, не валідизували за кордоном свою освіту і професію, не переводили туди кошти. Вони просто змушені були рятувати своє життя і своїх дітей негайною втечею. Воєнні біженці — найвразливіша категорія мігрантів. Їм набагато важче, ніж, наприклад, трудовим чи добровільним мігрантам.
● Л. Дідковська:
— Нинішня хвиля еміграції специфічна ще й тим, що виїхали переважно жінки і діти. За кордоном жінкам легше, ніж чоловікам, знайти роботу, їх охочіше беруть, наприклад, у сферу послуг чи на вакансії, пов’язані з доглядом літніх людей. Отож жінки швидше адаптуються там економічно. І є великий ризик того, що після війни до жінок почнуть виїжджати їхні чоловіки.
— Яка частка біженців, за вашим прогнозом, усе-таки повернеться в Україну?
● Л. Дідковська:
— Це залежить не тільки від бажання самих біженців, а й від законодавства країни, у якій вони перебувають.
● А. Дідковський:
— Ситуація характерна й тим, що від початку війни багато людей, зокрема і з відносно безпечних західних областей України, подалися у приховану еміграцію. Вони скористалися можливістю легально перебувати за кордоном. Наприклад, право на в’їзд у Канаду набуло більше мільйона українців. Коли закінчиться війна, вони втратять право на перебування у цій країні. А якщо захочуть мати дозвіл на проживання у ній, то змушені будуть пройти через доволі жорстку систему добору. Зокрема, скласти іспит на знання мови на дуже високому рівні, інтенсивно працювати, причому це далеко не завжди буде робота за спеціальністю. Не кожен таке здужає. Зрештою, у будь-якій країні приблизно третина емігрантів не може адаптуватися економічно і психологічно — і повертається.
