Це сталося вже вп’яте. Путін переміг на чергових виборах у РФ. Фактично тим самим росіяни проголосували за продовження війни проти України, яку розв’язав кремлівський диктатор.
— Не сумніваюся, що результат Путіна на цьогорічних виборах був би нижчим, якщо б не фальсифікації. Але безумовно переможним для очільника Кремля, — каже Вадим Васютинський, головний науковий співробітник відділу психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. — А ці тріумфальні 87,28% просто були потрібні, щоб “вождь” відчув свою велич. У росіян же не було іншого варіанта. І не тому, що одних опонентів вбито, інших кинуто за грати чи не допущено до виборів. Найголовніше — у свідомості більшості населення Росії немає альтернативи Путіну. Їхній лозунг: “Хто, як не Путін”? І це багато в чому пов’язано з феноменом ідентичності росіян.
— Поясніть, будь ласка, конкретніше.
— Йдеться про бетонну масову свідомість, сформовану не вчора й не позавчора національну ідентичність, прив’язану до “російської величі”. Завдяки цьому будь-яка нікчемна (у соціальному сенсі) людина почувається великою, коли асоціює себе з “величчю Росії”. І Путін дуже добре вписався у цей контекст, адже він і сам є продуктом і носієм такого стану свідомості. Про це свідчить фраза кремлівського диктатора, сказана декілька років тому: “Зачем нам мир, в котором не будет России?”
Те, що розв’язана Путіним війна в Україні — воєнна поразка для РФ, нині очевидно всім, крім росіян. Вони вважають: “Просто щось пішло не так, далі вождь усіх переграє”. Росіяни вигадають будь-яку версію, аби не визнати, що сіли в калюжу. А сам Путін для маси його щирих виборців — лідер, який підняв країну з колін після розвалу СРСР і кризи 90-х, який забезпечив їм певний умовний комфорт. Вони бояться повторного “розвалу СРСР” (який призвів, у їхньому розумінні, до краху), живуть за принципом — “нехай так, аби не гірше”. А гарант цієї стабільності для них — знову ж таки Путін.
— Стиль політичного лідерства, який втілює Путін, відомі західні психологи нерідко називають токсичним. Чому?
— Цей вираз має метафоричний зміст. Мова про політичного лідера жорстокого, з дуже глибоким комплексом власної неповноцінності, який неадекватно проявляє свою владу над іншими людьми. Путін — яскравий приклад аутсайдера, якого волею випадку винесло на вершину політичної піраміди. Водночас комплекси Путіна, його шовінізм дуже добре лягли на російський грунт.
В історії вже було чимало прикладів токсичного лідерства. Серед найяскравіших — Гітлер. Але зауважте: на президентських виборах у Німеччині в 1932 році Адольф Гітлер набрав лише 30,1% голосів, через три роки на парламентських виборах 1933-го лідер нацистів переміг з кількістю 43,91 % голосів (того ж року він став канцлером). За господаря Кремля проголосувало значно більше.
Токсична влада руйнує суспільство, його мораль. Але воно цього вже не помічає. Росіяни, як і німці при режимі Гітлера, вважають, що напасти на сусідню державу, вбивати її цивільних мешканців — це нормально. Я говорю про переважну більшість росіян. Так, є серед них і ті, хто наважується виступати проти війни й проти диктатури Путіна, але це — одиниці. Тому зруйнувати цю бетонну масову свідомість може тільки повний крах Росії.
