Віряни чи не щодня стикаються з неоднозначними ситуаціями, роздумують над важливими темами. Життя іде, деякі церковні правила, що існують не одне століття, здаються застарілими в сучасному світі. Щоб розвінчати поширені міфи й забобони, ми запросили до розмови ієрея Юліана Тимчука, священника ПЦУ, отця Олега Кіндія, доктора патристичного богослов’я, доцента кафедри богослов’я УКУ, священника УГКЦ, і отця Володимира Мамчина, пароха парафії святого священномученика Йосафата УГКЦ.
Іменини — це не день ангела
ПІСЛЯ ПЕРЕХОДУ НА НОВИЙ КАЛЕНДАР ДЕХТО ДВІЧІ СВЯТКУЄ ТЕ САМЕ СВЯТО. КАЖУТЬ, ЩО НЕ ЗНАЮТЬ, ЯКИЙ КАЛЕНДАР ПРАВИЛЬНІШИЙ. ТА ЧИ ВАРТО ТАК РОБИТИ?
● о. Олег:
— Суть свята полягає не в даті святкування, а у тому, щоб взяти участь у богослужінні, поділитися святковою радістю з рідними і близькими. Метою переходу на новий календар серед іншого було прагнення до єднання християн. Тож не варто за двома календарями святкувати.
● о. Юліан:
— Для багатьох людей перехід на новий календар став справжнім випробуванням. На жаль, не всі розуміють переваги нового календаря. Наприклад, до переходу світський Новий рік випадав перед Різдвом Христовим, яке ми святкували 7 січня. А опісля — 14 січня — Старий Новий рік. У 2023 році ми святкували Різдво 25 грудня. Старого Нового року вже не було — лише Новий рік. Разом із переходом на новоюліанський календар зникла вся ця плутанина.
ЧИ ТРЕБА ЦІЛУВАТИ РУКУ СВЯЩЕННИКОВІ? ЯКЩО ТАК, ТО — НАВІЩО?
● о. Юліан:
— Руку священника слід сприймати як благословенну. Її не обов’язково цілувати, але маємо розуміти, що так вшановується сан, якому вже майже дві тисячі років. Під час благословення священник зазвичай ставить на голову людини свою руку. А той, хто приймає благословення, сам вирішує, чи цілувати її.
● о. Олег:
— Традиція цілувати руку священника тісно пов’язана з Євхаристією. Під час звершення Літургії він освячує Чесні Дари та роздає їх вірним. Вважається, що руки священника особливі, бо торкаються Тіла Божого. Проте й у цьому випадку не йдеться про підкорення. Ми так визнаємо, що руки священника тримають Христа. Це головний аспект цього цілування. Якщо людина розуміє суть, то такий жест має сенс, а якщо не розуміє, то краще не цілувати.
ХТО МОЖЕ БУТИ ХРЕЩЕНИМИ БАТЬКАМИ І ЯКІ ДО НИХ ВИМОГИ?
● о. Юліан:
— Є один найважливіший критерій у виборі хрещених батьків. Це мають бути христоцентричні люди. Не найкраща подруга чи друг, не хтось заможний, не той, хто раз на рік згадуватиме про похресника чи похресницю. А той, хто перед Богом обіцяє відповідати за дитину, допомагати нести її хрест і дотримує цієї обіцянки. Вони мають навчати похресника чи похресницю “Символу віри”. Отож і самі повинні його знати. Важлива не конфесія хрещених батьків, не їхній вік, а те, щоб вони розуміли, яку насправді роль відіграватимуть у житті охрещеної дитини.
● о. Олег:
— Але все-таки бажано, щоб хрещені батьки були приблизно такого ж віку, як і рідні батьки дитини. І щоб принаймні хтось один — хрещена мама чи хрещений батько — належав до тієї конфесії, священник якої хрестить дитину. Але стикався з тим, що хрещеними батьками були православні, англікани, представники інших протестантських церков. Це допускається.
ЧИ КОЖНА ЛЮДИНА МАЄ АНГЕЛА-ОХОРОНЦЯ?
● о. Олег:
— Щойно дитина народжується, навіть ще до хрещення, Бог призначає для неї ангела. Коли ж дитину охрещують, то вона наче знайомиться зі своїм ангелом.
● о. Юліан:
— Для кожної дитини батьки обирають ім’я. А святий, ім’ям якого названо дитину, стає її небесним покровителем. Його день пам’яті є днем небесного покровителя (іменинами), а не днем ангела. Наприклад, моїм небесним покровителем є мученик Юліан. Святий не став ангелом. Тому казати, що день його вшанування — це мій день ангела, не зовсім правильно.
ЯК ЧАСТО СЛІД СПОВІДАТИСЯ І ПРИЧАЩАТИСЯ? І ЧИ МОЖНА ПРИЧАЩАТИСЯ, ЯКЩО ЦЬОГО ДНЯ ВІРЯНИН НЕ СПОВІДАВСЯ?
● о. Юліан:
— Христос не каже, як часто слід сповідатися і причащатися. Ці церковні приписи у кожній конфесії різні. Щодо того, чи можна причащатися у день, коли людина не сповідалася, то в деяких випадках це допускається. Зокрема, коли є загроза смерті. Сповідь і Святе Причастя — це два окремі Таїнства. Для них є визначена послідовність. Спершу ми звільняємося від гріхів і після цього достойно споживаємо Тіло і Кров Христа.
● о. Олег:
— Нині в Українській греко-католицькій церкві кожен, хто перебуває у храмі на Літургії, запрошений до Святого Причастя (раз на день, бо не варто причащатися частіше). До сповіді ж людина іде тоді, коли вчинила важкий гріх, — порушила якусь із десяти Божих заповідей. Є також постанова, що сповідатися потрібно не рідше як раз на рік, навіть якщо людина вважає, що не вчиняла важких гріхів. Є практика в деяких церквах сповідатися у кожну першу п’ятницю місяця.
ЧИ МОЖНА ОДРУЖУВАТИСЯ ТРОЮРІДНИМ (ДВОЮРІДНИМ) БРАТАМ І СЕСТРАМ?
● о. Олег:
— Двоюрідним братам і сестрам не можна одружуватися. Для одруження троюрідних перешкод немає (хоча Кодекс канонів Східних Церков передбачає таке, але такі шлюби дуже рідко укладаються). Це продиктовано тисячолітньою практикою.
● о. Юліан:
— У Православній церкві не вінчають людей до п’ятого ступеня споріднення (5-й ступінь — це троюрідні брат та сестра). Доконечна умова для того, щоб взяти шлюб, — брак близької кровної спорідненості між нареченими (навіть у разі 5 — 7 ступеня споріднення на шлюб потрібне благословення єпископа. — Авт.). Я розмовляв на цю тему із гінекологинею-акушеркою. Лікарка мені сказала, що такі зв’язки небезпечні для потомства. Можуть народжуватися діти з генетичними відхиленнями. Кровозмішання було поширене свого часу в королівських сім’ях. Через це вироджувалися деякі династії. Тому Церква не благословляє шлюбів між близькими родичами.
Дзеркала, хустки і кладовища
ЧИ СПРАВДІ НЕ МОЖНА НІЧОГО БРАТИ З КЛАДОВИЩА?
● о. Юліан:
— Предмети, які люди несуть на цвинтар, переважно мають якесь значення для них чи для покійного. Зазвичай їх залишають на кладовищі, а з часом виносять на смітник. Трапляється, що приносять якісь засоби чи знаряддя для прибирання могил і забувають. Звісно, що такі речі можна забирати з кладовища додому.
● о. Олег:
— У давнину часто були епідемії чуми, холери. У тілах померлих залишалися збудники цих хвороб. Тому люди боялися принести із цвинтаря заразу. Саме цим продиктована практика нічого не брати з кладовища. Але такої церковної чи біблійної заборони не було.
У старозавітні часи існував припис не торкатися й мертвого тіла. Вважалося, що людина, яка не дотримала припису, ставала нечистою. І їй належало пройти обряд очищення. Та це теж було пов’язано з питаннями гігієни. У новозавітному контексті ні земля, ні тіло (живе чи мертве), ні кров не вважалися нечистими. Але варто розумно до всього ставитися. І якщо є ймовірність, що із цвинтаря можна принести якийсь вірус чи небезпечну бактерію, то слід бути обережним. Речі із гробів людей, які померли під час якоїсь пандемії, краще не чіпати. А якщо це могила людини, яка померла своєю смертю, чи воїна, який загинув на війні, то подібних застережень немає.
НЕРІДКО, КОЛИ ПОМЕРЛА ЛЮДИНА, У ПОМЕШКАННІ ЗАСЛОНЮЮТЬ УСІ ДЗЕРКАЛА. НАВІЩО І ЩО ПРО ЦЕ ДУМАЄ ЦЕРКВА?
● о. Олег:
— У ритуалах, до яких дотепер вдаються, коли в хаті є померла людина, багато дохристиянських елементів. Дехто вірить, що душа померлого може навіть переселятися в інших чи потрапити у задзеркальний світ. Але все це — міфи. Скажу так: побожні люди дзеркал не закривають і столи й стільці не перевертають.
● о. Юліан:
— Бо якщо вірити у те, що дзеркало може вплинути на душу людини, то все, що ми, священники, проповідуємо, не має сенсу.
СТАРШІ ЛЮДИ КАЖУТЬ, ЩО ЖІНКАМ ДО ЦЕРКВИ ПОТРІБНО ЗАХОДИТИ ЛИШЕ В ХУСТЦІ І В СПІДНИЦІ ЧИ СУКНІ, А НЕ В ШТАНАХ. ЧИ ЦЕ СПРАВДІ ТАК?
● о. Юліан:
— Відповідь на це запитання можна знайти у Біблії. Апостол Павло у своєму Посланні до коринтян пише про те, що жінки, які моляться чи пророкують, повинні мати покриту голову. Загалом автор цього послання дає вказівку чітко дотримуватися в храмі субординації — видимо різнитися чоловікам і жінкам. У хустині жінка демонструє свою покору та смирення. І це насправді слава для неї. Та, як каже наш Предстоятель, якщо жінка зайде до храму з непокритою головою, то це не означає, що її потрібно виганяти з церкви. Хай приходить, хай молиться.
● о. Володимир:
— Ні в Кодексі канонів Східних Церков, ні в Партикулярному праві УГКЦ приписів щодо покривання чи не покривання голови жінкам під час молитви, зокрема у храмі, немає. Тому, гадаю, кожна жінка має керуватись у цьому своєю совістю. А священнослужителі та особливо “ревні” миряни, які засуджують, а інколи не пускають у храми жінок із непокритими головами, як на мене, мають спитати себе: “А чи вчинив би так Христос?”
А ЧИ Є ГРІХОМ ТАТУЮВАННЯ Й ПІРСИНГ?
● о. Олег:
— Прямої церковної заборони робити татуювання чи пірсинг немає. Але варто розуміти, що у такий спосіб внутрішня порожнеча не заповниться. З християнського погляду ми маємо шанувати своє тіло, дане нам Богом. Його не треба штучно прикрашати. Особливо, якщо це роблять понад міру.
● о. Юліан:
— Буває, що татуювання мають навіть деякі священники. Їх могли робити ще до прийняття сану, але аж ніяк не після. Старозавітній закон наказував ізраїльтянам не робити на своєму тілі карбів за душі померлих і наколених написів. У Новому Завіті таких заборон не знаходимо. Але тіло людини — це храм Духа Святого. Воно створене Богом. Вибір зробити татуювання на тілі — на совісті людини, яка так вирішила. Звісно, також неправильно казати людям із татуюванням, що вони не успадкують Царства Божого.
