Кожен свій ранок Жанна Концемал із села Крупка Луцького району розпочинає з того, що телефонує та пише своїм рідним, аби дізнатись: як їхні справи і головне — яка саме потрібна допомога.
Шестеро родичів Жанни нині боронять країну на Сході, а вона тим часом тримає волонтерський фронт на Волині. З перших днів війни Жанна Концемал, яка працює вихователькою у дитячому садочку, та її колеги почали плести маскувальні сітки.
“Ми швидко самоорганізувались, — пригадує Жанна. — Після сіток взялися й за окопні свічки. Про них попросив мій двоюрідний брат Дмитро. Він пішов на війну добровольцем і воює з перших днів повномасштабної агресії. Тоді свічок дуже бракувало на фронті, мало хто їх робив, тож ми взялись шукати, де придбати матеріал. Потім ще довго шукали тих, хто міг би все доправити бійцям, бо у той час сміливців, охочих їхати на Донеччину, можна було порахувати на пальцях. Нам пощастило, що одному з бійців дружина передавала “УАЗ”, ми сконтактувалися з водієм і за тиждень до Великодня передали перший волонтерський вантаж”.
Окопні свічки Жанна та її однодумці вчилися робити завдяки відео в інтернеті. Технологія нескладна, але ж де взяти матеріал? Оголосили збір бляшанок, за воском звернулися до храмів. Перший раз жінки накрутили 45 свічок і раділи, мов малі діти, бо здавалось, що це дуже багато. До волонтерської роботи залучили й вихованців садочка. Вони намалювали для воїнів малюнки і надиктували (бо ж малюки наразі не вміють писати) свої листи-побажання захисникам. Зворушливі листівки поїхали на фронт разом зі свічками.
Тепер волонтерський цех партію свічок збільшив, адже до роботи долучились вихованці та їхні батьки. Кожну суботу всі збираються разом і працюють у Жанни вдома. Робота кипить: хтось ріже картон, інші готують бляшанки, ще хтось — заливає їх парафіном.
“Допомагають і мої діти, свекор та чоловік, — каже Жанна. — Атмосфера в такі моменти неймовірна, ми отримуємо порцію позитиву від спільної роботи, адже є чітке розуміння, що кожна наша свічечка може фізично й душевно зігріти бійця в окопі, додати йому сил і впевненості в тому, що про нього дбають”.
Щоразу, виготовляючи окопні свічки, Жанна думає про українських воїнів, які тримають оборону держави, а особливо — про своїх рідних, і це надзвичайно мотивує жінку.
“Мій двоюрідний брат нині служить на Вугледарському напрямку, — розповідає Жанна. — Кум — під Бахмутом, похресник — на кордоні з Білоруссю, похресниця, військова медикиня, — у Дніпропетровській області, рідний брат чоловіка нині проходить навчання на Рівненському полігоні, а ще один двоюрідний брат, який пішов до територіальної оборони, з дня на день чекає відправки під Бахмут. Ще один родич, за плечима якого служба в АТО, проходить навчання у Черкасах, він — майбутній медбрат і теж невдовзі відбуде на передову. Ось такий у нас сімейний підряд. І за кожного серце болить. Особливо за тих, хто у гарячій точці”.
Жанна знає, що бійцям на фронті потрібні не лише окопні свічки. Нині великий запит на медикаменти (особливо ті, які застосовуються при контузіях), на безпілотники, на оптичноелектронні прилади для розпізнавання об’єктів на відстані і, звісно, на автомобілі.
“Якось після дзвінка брата я оперативно зібрала пів тонни ліків, — каже Жанна. — А потім ми організували збір коштів і купили дрон та тепловізор для військових. На цьому не зупиняємося. Ось зараз для підрозділу брата конче потрібен повнопривідний автомобіль, аби вивозити поранених з поля бою. Тож ми відкрили збір і вже зібрали понад 40 тисяч гривень. Сподіваюсь, що і цю потребу невдовзі закриємо”.
За словами співрозмовниці, після того, як шестеро її рідних стали військовими, життя сім’ї кардинально змінилось.
“Немає тієї радості, що колись, — каже Жанна. — Раніше дуже часто ми всі великою родиною збирались за святковим столом, тепер же — не до гучних веселощів. Після перемоги, вірю, це все знову буде. А нині лише молюся, щоб Бог вберіг усіх наших героїв та героїнь. І такі молитви лунають, мабуть, у кожній хаті нашого села. Ось, в одного з моїх вихованців на передовій служать два дідусі, в іншого — тато та дідусь. А директор нашої сільської школи входить до місії “На щиті” — допомагає повертати додому тих, хто загинув у боях.... І все це нашу громаду ще сильніше об’єднало”.
