За словами Романа Грищука, члена парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій, найбільшу кількість заяв абітурієнти подали на економіку, менеджмент і маркетинг, політологію, міжнародні відносини, право, журналістику, психологію і філологію. А найменше — на інженерні та природничі спеціальності, де конкурсу майже немає.
“Хоч в інженерії дуже не вистачає людей. Це високооплачувана робота в хороших компаніях, переважно в оборонці. Це критично важливі люди для перемоги і відбудови України”, — зауважив нардеп.
Міністерство освіти і науки цього року істотно збільшило держзамовлення на природничі та інженерні спеціальності. Плюс підвищило стипендії для таких здобувачів. І навіть збільшило коефіцієнт (1,5) на гранти для контрактників, які не вступлять на бюджет і навчатимуться за згаданими спеціальностями. Але, як бачимо, ці стимули наразі не допомогли.
— Це не нова тенденція. І 10 — 15 років тому найбільш популярними були спеціальності, пов’язані з філологією й правом, а років шість тому вступники частіше обирали журналістику та психологію. Тепер бачимо продовження тренду на гуманітарну освіту, але спостерігаємо й повернення зацікавлення економікою. А саме економічні спеціальності дають найбільший вибір професій, — каже Володимир Страшко, доктор філософії з економіки (PhD), експерт з людського капіталу. — Приміром, здобувши освіту за спеціальністю “менеджмент організації та адміністрування”, можна працювати у багатьох сферах, тож знайти роботу не буде проблемою. Чого не скажеш про фахівців вузької спеціалізації, як-от авіаінженерів. Навряд чи вони зможуть працювати мережевими інженерами в інтернет-провайдера.
— Природничі й інженерні (технічні) спеціальності вважаються складними. І не випадково. До прикладу, з математики (яка є обов’язковою дисципліною на НМТ) кожен десятий не набрав навіть ста балів. Фізику ж складали лише ті, хто вважав, що це їхня сильна сторона, але результат майже ідентичний. А якби фізику чи хімію мали обов’язково складати усі вступники, сто балів не набрала б добра половина, тоді як 180 — хіба що один з тисячі. Причина полягає в дуже низькому рівні знань і складних тестах НМТ з цих дисциплін, — додає експерт з освітніх питань Олександр Кондратюк. — Є ще один важливий момент. Раз на рік посадовці констатують, що в країні бракує інженерів. І це підсилює наратив про те, що інженерія є незатребуваною. А молоді люди часто як мислять: якщо туди ніхто не йде, то і я не піду. Важлива подача інформації, боротьба за увагу абітурієнтів.
На вибір вступників впливає, зокрема, і сподівання, що війна скоро закінчиться. І не відомо, чи буде тоді попит на ту чи ту спеціальність, чи не доведеться опісля вишу працювати, приміром, у компанії з виготовлення вікон, а не розробляти дрони і ракети.
● В. Страшко:
— Система грантів і держзамовлення мала б поліпшити ситуацію, але не думаю, що це станеться швидко. До того ж вступники, як то кажуть, тримають руку на пульсі ринку. Прикладом цього є дані МОН, згідно з якими просів попит на ІТ-спеціальності. А це сталось внаслідок того, що таких фахівців занадто багато, роботу знайти нелегко, ще й падають зарплати. Молодь реагує на всі ці виклики.
— А чому абітурієнти неохоче вступають до профтехосвітніх закладів? Хороший електрик чи плиточник нині може заробляти й 70 — 100 тисяч гривень на місяць.
● О. Кондратюк:
— Десятиліттями нам у головах “вкорінювали”, що вища освіта — це престижно. Проте ніхто, на жаль, не працює над підвищенням престижу профтехосвіти. Чому б, до прикладу, МОН не зробити ролик про тих-таки плиточників, електриків, комбайнерів, не висвітлити їхню роботу? Може, якраз це стало б стимулом для тих, хто обирає вищу освіту, здобути саме ці високооплачувані професії.
● В. Страшко:
— Зауважу, що цьогоріч чимало випускників 9-х класів приватних шкіл уперше обрали продовження навчання в коледжах на молодших спеціалістів (подекуди йдеться про показник близько 40%). Але при тім абітурієнти віддали перевагу напрямам, що стосуються ІТ, медицини, економіки, фінансів. Тоді як з робітничими спеціальностями — провал. Чому? Бо економічний стимул не завжди спрацьовує. Візьмімо юнака, який мешкає у великому місті, не уявляє життя без нього, а йому пропонують вивчитись на комбайнера й “зі старту” отримувати 70 тисяч гривень. Але з певною умовою — переїхати в село й працювати на фермі. Гадаєте, він погодиться? Дуже сумніваюся.
