Експерти кажуть: якщо у нас зареєструється приблизно 40 кандидатів, це вже будуть квазі-змагання, де застосовуватимуть брудні технології, пише газета Експрес.
Докладніше — у розмові з гендиректором Комітету виборців України Олексієм Кошелем та політичним експертом Олександром Солонтаєм.
— Які вимоги передбачено українським законодавством до кандидатів у Президенти?
О. Солонтай: — Конституція України передбачає, що це має бути громадянин України віком не менш, ніж 35 років. Він повинен володіти правом голосу, державною мовою, проживати в Україні впродовж останніх 10 років і не мати непогашеної судимості.
— І все? Може, через надто прості вимоги у нас стільки охочих позмагатися за президентську булаву?
О. Кошель: — Традиційно на виборах маємо приблизно 15 — 20 кандидатів. Однак 2019 рік буде особливим: президентська кампанія плавно перейде в парламентську. Тож лідери політичних сил користаються нагодою наростити свій рейтинг перед парламентськими виборами чи обміняти свій невисокий результат на місце у виборчому списку іншої партії. Як наслідок, можемо очікувати приблизно 30 — 40 прізвищ у президентському бюлетені.
О. Солонтай: — Головна причина великої кількості кандидатів — масове використання маніпулятивних і чорних технологій. Проблема, по-перше, у практиці фінансування технічних кандидатів. По-друге — у роздрібненості політичних структур, відсутності консолідації.
Читайте також: Експерти назвали головні загрози чесних виборів
— А які виборчі правила для кандидатів у президенти в інших країнах?
О. Солонтай: — Візьмімо, наприклад, віковий ценз. Мінімальний вік кандидата на пост президента у Венесуелі — 25 років, в Австрії, Угорщині, Мексиці, Росії, Португалії, США, як і в нас, — 35 років. У Німеччині, Греції, Єгипті, Литві, Туреччині — 40 років. У Китаї, Монголії — 45 років. В Італії, Нігерії — 50 років.
Щодо проживання на території держави протягом відповідного часу, у Грузії та Казахстані цей термін становить не менш ніж 15 років, у США — 14 років, у Мексиці — лише один рік.
У деяких країнах особа, яка народилася за кордоном, не має права балотуватися у президенти. Така норма діє, скажімо, у США.
— Які ще розбіжності у правилах України та інших держав?
О. Солонтай: — У деяких країнах до кандидатів у президенти висувають специфічні вимоги. Наприклад, належність до панівної релігії. У Данії та Норвегії передбачена обов'язкова належність до євангельсько-лютеранської церкви, у Швеції — до істинно-євангельської, у Таїланді — до буддійської. У мусульманських монархіях глава держави зазвичай повинен сповідувати іслам.
Читайте також: Президентська гонка: усе, що треба знати про виборчу кампанію
У країнах, де панує одно- чи двопартійна система, кандидат обов'язково повинен належати до правлячої партії. У Сингапурі є вимога незаплямованої репутації та досвіду фінансової діяльності.
О. Кошель: — У нас головний бар'єр — фінансовий. Законодавство вимагає заплатити 2,5 мільйона гривень застави, і в разі, якщо кандидат не потрапляє до другого туру, цю заставу йому не повертають. Я вважаю, що це цілком справедлива вимога, оскільки держава має доволі високі витрати на вибори — від друку бюлетенів до надання безоплатного ефірного часу кандидатам.
З іншого боку, сума 2,5 мільйона гривень — для багатьох політсил зовсім незначна. Грошова застава не є серйозним бар'єром для технічних кандидатів або політиків, які беруть участь у виборах лише заради участі.
— Чи є сенс підвищувати розмір грошової застави?
О. Кошель: — Як на мене, було б доречно збільшити грошову заставу до 10 мільйонів гривень. І повертати заставу не лише тим, хто потрапив до другого туру, а всім учасникам виборів, які подолають 3% чи 5% бар'єр. Таким чином ми могли б відсіяти багатьох технічних кандидатів.
О. Солонтай: — На мій погляд, грошова застава у розмірі 2,5 млн грн цілком адекватна.
На жаль, в Україні багато олігархів, і кожен з них хоче мати своїх кандидатів. Водночас політиків, які продаються олігархам, також багато. Тому маємо чималу кількість учасників президентських перегонів.
Читайте також: Петро Порошенко розбагатів на понад півмільярда гривень