Її візитівка — пісня “Самотня жінка незаміжня”. Без її виконання не обходиться жоден концерт Алли Кудлай, у якої цими днями був ювілей. Співачці виповнилось — скажу вам по секрету — сімдесят років...
— Алло Петрівно, для вас ця дата — якийсь поріг? Суто психологічно...
— Ви знаєте, я стараюсь про це не думати. День народження та й день народження. (Усміхається). На скільки почуваюсь у душі? Давайте про це не будемо. На скільки Бог дає, на стільки почуваюсь... Я не роблю трагедії з будь-яких дат, а рухаюсь уперед!
— Ви народились улітку, то, може, спеку легше переносите?
— Ні, як усі. Вона мені також дошкуляє, але я тримаюся. І не засмагаю в обід, коли особливо припікає. Лише — зранку або ввечері. Все-таки обличчя треба трохи підставляти сонячним променям. Проте стараюсь не доводити ситуацію до того стану, коли “підгораєш”. (Усміхається).
— Колись ви активно займались плаванням, а нині?
— Так, я завжди дуже любила воду. Ходила навіть тричі на тиждень у басейн підводних видів спорту. Причому плавала, як порадив один тренер, у ластах. Так значно легше та корисніше — більше навантаження на ноги. Потім стала регулярно бувати на Дніпрі: долала відстань від своєї “точки” до моста Патона — і назад.
Пригадую, колись це побачив якийсь мужчина й каже: “Ви так швидко пливете, що вас треба в олімпійську збірну!” Щоправда, коли побачив потім, що я на березі знімаю ласти, був розчарований. (Усміхається). Цьогоріч я ще сезон не відкривала — були важливіші справи, а от у домашньому басейні плаваю. Хоч він у мене й невеликий.
— Коли ми спілкувались з вами півтора року тому, ви розповідали мені, що схудли на сім кілограмів. Вдалося втримати ту вагу?
— Так, вона залишилась на попередньому рівні. Проте я тоді не сиділа ні на яких там дієтах. Усе сталося через нерви. Коли на початку повномасштабного вторгнення недалеко від нас стріляло, бахкало й гуло, було так страшно, що не передати. Не допомагали ні валідол, ні валер’янка, ні корвалмент. Я тоді ховалася у підвалі й майже нічого не їла.... Так і позбулась тих кілограмів. Ну, хоч щось приємне. (Усміхається).
— А сьогодні вже звикли до повітряних тривог?
— Ні, я реагую. І, звичайно ж, знову виникає страх. Просто жах. (Зітхає). Вже не вистачає слів, щоб охарактеризувати тих потвор... Скільки вони горя наробили — ці москаляки, скільки вбили наших людей, а скільки травмували й покалічили. Іноді думаєш: невже в них узагалі немає нічого людського?! Ой, не можу навіть говорити...
До слова, весною 2022 року в мене були заплановані концерти в Херсонській і Запорізькій областях. Уже розкупили всі квитки, але... Глядачі їх потім не здали, тож організаторка зателефонувала й питає: “Аллочко, що робити з грошима?” (Там було сорок тисяч гривень). Я кажу: “Давайте перерахуємо на армію”. Так вони й вчинили.
— Ваші онуки все ще у Великій Британії?
— Так, у Манчестері. Коли є світло, я зв’язуюсь з онуками. За той час, що минув, вони помітно подорослішали. Опановують англійську мову. Улянка, якій вісім років, чудово володіє англійською... Так гірко й боляче, що вони далеко. Серце кров’ю обливається від того, що сім’я роз’єднана: син — в Україні, а невістка з дітьми так далеко.
— Ви згадали про світло. Часто його у вас вимикають?
— Ой, часто. Ми оце розмовляємо, а хата знеструмлена. Тому й зв’язок поганенький. (Зітхає). А як тільки увімкнуть, треба швидко братися до справ. Ну, сьогодні всі так живуть... До речі, в нашій київській квартирі взагалі електроплита. Тож там не можна навіть їсти приготувати... Що тут скажеш — сьогодні людям дуже непросто ведеться. Але нам усім треба вижити!
— Тримаєте за містом якусь живність?
— Так, курей. Якраз збиралась піти нарвати їм лободи, пирію чи ще якоїсь травички. (Усміхається). Маю також двох котиків, одного з яких нещодавно травмувала машина. І ніжку зачепило, і хвіст. То я масажі йому робила. На щастя, він тепер знову бігає. Крім того, тримаю собачку — той-тер’єра, яку кличу Чітою. Вона за мною — як хвостик. А коли я десь від’їжджаю, а потім повертаюсь, у неї стільки радості! (Сміється).
— Свого часу ви чимало гастролювали за кордоном. Скажіть, яка країна була найекзотичнішою?
— Китай. (Усміхається). Я справді бувала в багатьох державах: не лише в Європі, але й в Америці. До того ж — не один раз. І постійно шкодувала про те, що не знаю іноземної мови. Обіцяла собі, що вивчу, але... Коли це було зробити, якщо свого часу мала три-чотири концерти на день. Коротше кажучи, заробітки давались непросто. Проте я не відчувала втоми, бо була молода й мала багато енергії та велике бажання співати.
