Вона не перший рік живе у Парижі. Але якщо раніше більшменш регулярно приїздила в Україну (на книжкові форуми, музичні фестивалі та мистецькі тусовки), то тепер такої можливості не має. Що поробиш — пандемія і у Франції пандемія...
— Iрено, ваша остання книжка — “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете” — була опублікована торік. Не здивуюсь, якщо ви вже завершуєте щось нове. Чи, може, взяли творчу паузу?
— Ні те, ні інше. Я тепер у процесі роботи над кіносценарієм і новою книгою фікшн, до якої постійно прилітають нові ідеї, що змушують передивлятися старі. Збиралася “здати” її до “Арсеналу” в травні, але вирішила не поспішати й взяти стільки часу, скільки мені треба.
Я ж не нормативи з фізкультури складаю. Плюс — за мотивами бестселера “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете” розробила спеціальний онлайн-курс. Проводжу його для тих, хто хоче взнати секрети “свіжості” шлюбу, засади побудови партнерських стосунків, виходів із криз і адекватну любов до себе й до обранця...
— У тій книжці я вичитав таку фразу: “Минуле вже в минулому. Майбутнє ще не настало. Живіть тут і тепер”. Вам особисто це вдається?
— Не завжди — я ж жива людина, далека від стану буддійського монаха. Але я намагаюся слідувати цьому принципу й проживати поточний стан. Мені сумно — я проживаю смуток, не намагаючись його заїсти, запити, заперечити. Радісно — хвалю себе за те, що призвело до цієї радості. Тривожно — дзвоню психоаналітику. (Усміхається).
— До речі, як змінилося ваше життя за “карантинний” рік?
— У Парижі взагалі все печальніше, ніж, скажімо, в Києві. Зачинені коворкінги, кав’ярні, які для фрилансера слугували офісом. Навіть щоби в бібліотеку піти працювати, треба бронювати місце заздалегідь, і не факт, що воно буде. Тому ми весь час сидимо одне в одного на голові й тішимося, що досі не повбивалися за час цих зум-конференцій і блукання кімнатами.
“Ми всі закінчимо розлученими банкрутами!” — кричить моя подруга-галеристка. І це ще в неї квартира з панорамним видом на Сену й чоловік їздить в офіс, а у нас — супервид у внутрішній двір та обоє вдома. Так що в нас тепер суперпавер “як дивитися одне на одного 24/7 і не хотіти повбиватися”. (Усміхається).
— Вашому нинішньому шлюбу пішов третій рік. Як щодо твердження Бегбеде, що любов живе три роки?
— Офіційному шлюбові справді третій рік, а фактично ми разом уже більше ніж п’ять років. Так що Бегбеде програв... Чи не запитують іноді мої донечки про “братика або сестричку”? Ні, їм, підозрюю, вистачає двох зведених — уже готових — братів і собаки.
Офіційному шлюбові третій рік, а фактично ми разом уже більше ніж п’ять років.
— Цікаво, якої породи ваш пес і яка історія його появи у вашій оселі? Чи не хотіли би завести ще когось? Може, на противагу — кота...
— Ная — ваймаранер, це мисливська порода. Правда, полює вона хіба на ворон і голубів Парижа. Навіть качки в Сені її мало цікавлять. Це дуже “липуча” собака (ходить за господарем назирці). Дуже вірна й добра. Їй треба багато бігати, тому ми часто виїздимо в ліс. У Парижі ж біда з парками — вони закриті для собак. А на набережних чимало отрути для щурів чи й наркотиків (пес моєї подруги ледве вижив під крапельницями)...
Собаку нам подарували — я страшенно мріяла саме про таку, і раз — сюрприз. Я й на курсі про “заміж” дівчат вчу, як правильно “загадувати” собі бажаного чоловіка — потренувавшись на “котиках”. Останніх я люблю, правда, на відстані. Красиві, граційні, але те, що їхній нестерпний туалет міститься у квартирі — для мене смерть. Радо завела би собі мейнкуна, якби жила в приватному будинку, де кіт справляв би потреби надворі.
— Не так давно у вас був ювілей. Який прикметник найкраще охарактеризував би Iрену Карпу, котрій, перепрошую, сорок років?
— А можна поцікавитися, за що ви перепрошуєте? (Усміхається). Вік — це що, венерична хвороба, про яку соромно казати? Чи злочин? Чи якась таємна пристрасть, якої варто соромитися? Що за..? Я — жива. І адекватна, якщо вже про прикметники. Чого і всім бажаю, незалежно від віку.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з письменницею Ольгою Токарчук
