Прогноз глобальної міжнародної організації приголомшує — до 2100 року в Україні проживатиме 15,3 мільйона осіб. Водночас, за даними ООН, на початок поточного року нас налічувалося трохи більше як 37 мільйонів.
Фахівці вважають, що на початок 2030 року населення України зросте до 38,5 мільйона. Однак уже у 2050 році спаде до 32 мільйонів, у 2069 році — до 25 мільйонів, у 2081-му — до близько 21 мільйона. За дев’ять років до кінця нинішнього століття українців може бути вже 17,7 мільйона, а у 2100-му — лише 15,3 мільйона. є
— Треба розуміти, що демографічні прогнози поділяються на декілька категорій: короткострокові — до 5 років, середньострокові — до 15 років, і довгострокові — до 50 — 100 років, — наголошує заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, доктор економічних наук Олександр Гладун. — Надійність короткострокових прогнозів доволі висока, їх використовують у поточному плануванні. Середньострокові прогнози беруть до уваги у перспективному плануванні. А от довгострокові розглядають як попередження, тому що спрогнозувати розвиток демографічних подій — у нашому випадку на 75 років наперед — дуже важко.
Крім того, прогноз, як правило, розробляють у декількох варіантах. Наприклад, закладають низьку народжуваність і низьку смертність чи велику народжуваність і велику смертність. Плюс зважають на міграційний компонент, тобто закладають високу, низьку чи нульову міграцію. Прогноз ООН, про який ми говоримо, є у кількох варіантах. 15 мільйонів — це середній варіант, тобто не оптимістичний і не песимістичний.
— Так, діапазон прогнозування ООН доволі великий, — додає економіст Олексій Кущ. — 10 мільйонів — це мінімум, 25 мільйонів — максимум. Я вважаю, що на оптимістичний розвиток демографічних подій нам навряд чи варто сподіватися.
— Які параметри заклали міжнародні фахівці у довгостроковий прогноз?
— Вони вважають, що в Україні протягом тривалого часу буде середній рівень народжуваності, тобто 100 жінок народжуватимуть приблизно 150 дітей, — зазначає провідний науковий співробітник Інституту демографії, кандидат економічних наук Павло Шевчук. — Цього замало, щоб населення не скорочувалося внаслідок природного чинника. Крім того, фахівці заклали велике від’ємне сальдо міграції. Це означає, що виїжджати за кордон будуть більше, ніж приїжджати в Україну. Хай там як, а нам треба аналізувати цей прогноз-попередження і вживати заходів, щоб він не справдився.
— Та чи реально це? Як вважаєте, чи повертатимуться українці з-за кордону додому після закінчення війни?
— Тут важко дати однозначну відповідь. Загальна закономірність така: що довше триватиме війна, то менше людей повернеться. Тому що люди адаптуються до умов в інших країнах. За даними соціологічних досліджень, від 25% до 50% українців планують залишитися за кордоном. Якщо половина повернеться, то це непогано. Нині за кордоном перебуває понад 6 мільйонів наших громадян.
Зауважу, що згадані результати опитувань не треба сприймати як остаточне рішення людей. Вони просто висловлюють свою думку. Коли ж закінчиться війна, то люди почнуть ухвалювати конкретні рішення. До слова, для декого, хто нині за кордоном, важливо, чи війна закінчиться у кордонах 1991 року чи у кордонах 2022-го. До уваги нинішні мігранти братимуть і те, чи буде в Україні робота, як функціонуватиме інфраструктура, соціальна сфера, надто якщо в родині є діти. Тобто люди порівнюватимуть, що вони мають там і що матимуть тут, а тоді ухвалюватимуть рішення.
— Чи можемо ми у перспективі збільшити показники народжуваності?
● О. Гладун:
— Усі дослідження, зроблені до початку повномасштабного вторгнення, свідчили про те, що українці налаштовані на дводітну сім’ю. Хоча фактично вже перейшли на модель однодітної сім’ї. На запитання “Що заважає мати бажану кількість дітей?” (таке опитування проводили торік) респонденти відповідали: “низька заробітна плата”, “недостатня державна допомога”, “житлові проблеми” тощо. Крім того, жінки відповідали, що хотіли б мати гнучкий робочий день.
Якщо розробити нормальну стратегію підтримки сім’ї та народжуваності, то можна дещо змінити ситуацію на краще. Наприклад, можна виплачувати батькам державну допомогу не тільки у перші три роки, а до 18 років. Можна надавати дітям спеціальні ваучери на відвідування освітніх курсів. Можна знизити рівень податків для матерів, якщо вони працюють.
— Наскільки ймовірне зниження показників смертності в Україні?
● О. Гладун:
— У сучасних умовах, просто зараз, знизити їх важко. По-перше, гинуть люди на фронті, здебільшого чоловіки, але й жінки теж. По-друге, через війну українці частіше переживають стреси. А стреси загострюють хронічні хвороби і призводять до так званої надлишкової смертності цивільного населення.
— Чи можна, з огляду на зазначене, вважати, що прогнози ООН близькі до правди? Що чекає Україну, якщо нас залишиться 15 мільйонів?
● О. Кущ:
— В ООН відштовхуються від нинішньої статистики. Але якщо негативні тенденції, спричинені війною, посилюватимуться — маю на увазі окупацію, міграцію, втрати, то результати будуть ще гірші.
● О. Гладун:
— Зрозуміло, що 15 мільйонів для такої країни, як Україна, — це дуже мало. У Києві нині 3 — 4 мільйони жителів! Наша країна найбільша за площею у Європі, і на всій її території можна жити та вести господарську діяльність. Пустувати ці землі не будуть. Сюди почнуть приїжджати мігранти.
Понад те, якщо нас залишиться 15 мільйонів, то можуть початися відцентрові процеси. Тобто Україна взагалі може розпастися на частини. Усе залежатиме від того, які держави через 75 років будуть поряд з нами, яке в них буде населення, який економічний розвиток і так далі.
