Якщо союзники не забезпечать Україну зброєю та боєприпасами, потрібними для перемоги у війні, то Києву доведеться іти на перемовини з агресором. Таку думку озвучив очільник МЗС Литви і прихильник України Габріелюс Ландсбергіс. “Брак у Києва ракетних систем і боєприпасів, а також багатомісячний процес ухвалення рішень в ЄС щодо зброї можуть поставити Україну у становище, в якому у неї не буде іншого вибору, як просити миру”, — заявив дипломат.
Ландсбергіс наголошує, що це не буде вибором України: “Україна, яку ми знаємо, якій ми будемо допомагати, доки дихаємо, ніколи не вирішила б іти на переговори з терористами. Але реальність може бути саме такою...”
Водночас міністр закордонних справ Словаччини, де уряд очолив проросійський Роберт Фіцо, заявив, що треба тиснути на Київ та Москву з вимогою, аби вони погодилися на мирні перемовини. “Словацька Республіка розглядає російську агресію як порушення міжнародного права, — зазначив Юрай Бланар. — Ми готові допомагати Україні, тому що всі хочуть миру... Але ситуація на фронті стала статичною, і військового розв’язку не існує, тому потрібен тиск для мирних переговорів”.
Про те, що ближче до кінця року ми можемо побачити мирні ініціативи довкола війни в Україні, каже і британський економіст, експерт з питань України Тімоті Еш. На його переконання, у США є досить причин для того, щоб якомога швидше покласти край російсько-українському протистоянню. Та й у ЄС, оскільки його економіка вже добряче виснажена, паузу у війні чи навіть мир в Україні сприймуть добре, вважає аналітик.
Судячи з усього, на Заході розуміють, що опинилися в пастці, бо поразка, перемога України і затягування війни для них однаково неприйнятні. Але, з другого боку, союзники вже вклали надто багато грошей і зусиль у нашу підтримку. Невже тепер готові зійти з цього шляху? Про це — у розмові з директором Інституту соціально-політичного проектування “Діалог” Андрієм Миселюком, керівником Інституту української політики Русланом Бортником, політтехнологами Ярославом Макітрою та Андрієм Золотарьовим.
— Як Захід може вплинути на Україну, щоб схилити її до переговорів?
● Р. Бортник:
— Складається враження, що наші партнери вже це роблять. Даючи нам менше допомоги, занурюючись у штучні та нештучні політичні дискусії всередині Євросоюзу та США, Захід створює ситуацію, коли нам бракує ресурсів для дальшого звільнення окупованих територій. Власне кажучи, наші союзники підштовхують нас до небажаного вибору: “Ось думайте, що ви далі можете зробити, тому що ми більше грошей та ресурсів на нові контрнаступи не можемо дати. У нас свої серйозні внутрішні проблеми”.
● А. Золотарьов:
— Очевидно, стратегічним прорахунком нашої влади було сприймати за чисту монету запевнення наших союзників, що вони допомагатимуть Україні стільки, скільки буде потрібно. Заяви звучали дуже потужні, але вони не підкріплялися такими ж потужними діями. Можливо, деякі західні політики не розуміли масштабу цієї війни й тих витрат, які їх чекають. Як наслідок, вони виявилися неготовими до справді потужної підтримки, яка б забезпечила Україні перемогу на полі бою.
Як на мене, на нинішньому етапі Захід від допомоги Україні не відмовиться, але ця допомога буде суттєво скорочена. А далі питання ставитимуть так: “Ви ж зрозумійте, що в нас немає можливостей допомагати так, як раніше. Якщо бажаєте воювати далі, то розраховуйте лише на власні сили та ресурси”. Ми дуже добре усвідомлюємо, чим це може закінчитися. Адже в нашому бюджеті діра на 50%, обіцянка надати нам мільйон снарядів до березня, найімовірніше, не буде виконана... Тобто Україна опиняється перед важким вибором.
— У чому саме може полягати цей вибір?
● А. Золотарьов:
— Йдеться про два погані варіанти для нас. Перший — продовжувати воєнні дії в умовах обмеженого постачання військової допомоги. Це означає наражатися на небезпеку втратити ще більше територій. Адже лише мобілізацією питання не вирішити. Потрібна зброя, боєприпаси, пальне, засоби радіоелектронної боротьби тощо. Другий варіант — погодитися на мир фактично на умовах втрати Криму, Донбасу і частини Півдня.
— Чи згодні ви з тим, що Україна може опинитися у глухому куті?
● А. Миселюк:
— Справді, на полі бою створилась патова ситуація, війна перейшла в позиційну фазу. Жодна зі сторін не може найближчим часом здійснити прорив і досягти якихось істотних успіхів. Водночас у Сполучених Штатах з кожним тижнем набирає обертів президентська виборча кампанія. Питання допомоги України стало “заручником” тамтешнього порядку денного, оскільки Дональд Трамп та крило ізоляціоністів, які на нього орієнтуються, постійно кажуть, що допомога Україні має бути згорнута. Європа вже випередила Америку в допомозі Києву, але, як зазначають тамтешні експерти, всі військові арсенали європейських країн фактично вичерпані. Тобто те, що вони могли відправити Україні, вже відправили.
Тепер питання полягає у тому, чи США найближчим часом розблокують пакет військової допомоги на 61,4 мільярда, який Джо Байден прописав для України в комплексі з Ізраїлем. У такому разі допомога продовжиться, і у найближчі місяці Україна матиме чим захищатися. Наразі ж дефіцит зброї є, але він не критичний.
— Україна може опиратися мирним перемовинам. Але як довго?
● А. Золотарьов:
— Змусити нас домовлятися можуть проблеми на полі бою після скорочення військової допомоги. Якщо відверто — поразки на кшталт захоплення росіянами Авдіївки, Куп’янська чи Мар’їнки.
● Я. Макітра:
— На жаль, у нас знову завищені очікування: Україна має перемогти або домовитися про мир. Ми відкидаємо варіант, що Україна може програти. І потрапляємо у той самий капкан, який був до 24 лютого 2022 року. Скільки і західних, і українських аналітиків говорили, що Росія не піде на масштабне вторгнення.
● Р. Бортник:
— Насправді у владі вже натякають, що переговори можливі. Для прикладу, лідер фракції “Слуга народу” Давид Арахамія заявив, що війну можна було припинити ще на початку масштабного вторгнення РФ. Тоді, мовляв, нам треба було погодитися на нейтральний статус, тобто на відмову від вступу до НАТО. Але ці домовленості не відбулися, бо наші західні партнери, зокрема Британія, наполягли на продовженні війни. Оскільки думку Арахамії ніхто не заперечував — ні президент, ні голова його офісу, то можна припустити, що у владі розглядають можливість ухвалити якесь рішення стосовно війни, опираючись на всенародний референдум в Україні.
Разом з тим бачимо, що громадська думка в нас також змінюється. Останні дані Київського міжнародного інституту соціології свідчать, що вже є три групи українців, які по-різному ставляться до війни. Є пасіонарії — їх 40 — 50%, які наполягають на війні до переможного кінця. Приблизно 20 — 25% українців уже втомилися, але не хочуть замороження війни. І 20 — 25% громадян виступають за перемовини. Тренд такий, що, найімовірніше, до весни наступного року більшість людей виступатиме за припинення війни.
— Який інтерес Заходу в припиненні війни в Україні?
● Р. Бортник:
— Адміністрація Байдена зацікавлена у замороженні збройного конфлікту щонайменше до 2025 року, поки у США не завершаться президентські вибори. Адже гаряча фаза війни в Україні становить серйозні електоральні ризики для Байдена. Якщо у період активної виборчої кампанії, наприклад улітку наступного року, Росія почне новий широкомасштабний наступ на Україну й навіть захопить якісь незначні території, то це дуже вдарить по шансах Байдена на переобрання. Адже його опоненти говоритимуть, що США витратили на Україну сотні мільярдів доларів, і та програє Росії. Що ж до ЄС, то там великі групи еліт виступають за припинення війни. Бо якщо війна триває, це створює кризу безпеки в Європі. Капітали, інвестиції тікають, економіка деградує.
— А чи погодиться на мирні перемовини Росія?
● Я. Макітра:
— Ні, Росія не демонструє жодного бажання йти на переговори. Та й про що з нею домовлятися? Упевнений, Москва захоче залишити за собою українські території, які вона зафіксувала у своїй конституції. Йдеться і про місто Запоріжжя, і про Херсон. Ну як собі уявити, що українські війська виходять із територій, де перебувають тепер? Це нонсенс!
● Р. Бортник:
— У Росії в березні президентські вибори, а у США — в листопаді наступного року. Між цими кампаніями є вісім місяців, за які Росія може піти на нову масштабну мобілізацію і спробувати захопити якомога більше територій України. Для того, щоб розпочати переговори з новим американським президентом з позиції сили. Тому нині Росія не зацікавлена у перемовинах. Тим паче, що вона відчуває зменшення підтримки України з боку Заходу.