“Скільки ще триватиме цей жах?”, “Коли зможемо нормально жити?”, “Коли закінчиться війна?”, “Коли перестануть гинути наші воїни”, — дедалі частіше в суспільстві можна почути подібні думки. Тривожний стан українців підтверджують і дослідники. Розгубленість, безпорадність, невпевненість, хронічний стрес, втома та виснаження — стани, які переживає велика кількість людей за понад рік великої війни Росії проти України. Це висновки аналітичного центру Cedos за результатами останньої хвилі дослідження.
То що відбувається з нашим суспільством? На скільки нам ще вистачить сил? Аналізуємо разом з експертами.
“МИ ЗГУРТОВАНІ, ЯК НІКОЛИ”
— Чи справді українці вже втомилися від війни?
— На жаль, я бачу втому серед людей. Дехто справді ламається. Часто можна почути думку, що “ні кінця, ні краю цьому немає”. Хтось втомлюється емоційно, у когось руйнується бізнес, погіршується матеріальне становище, — каже Іван Ступак, експерт Українського інституту майбутнього та ексспівробітник СБУ. — Але водночас спостерігаю й іншу картину. Люди вірять у майбутнє країни. Нещодавно знайомі намагалися придбати у Києві комерційну нерухомість, але їм це не вдалося. Власники нерухомості не хочуть продавати майно тепер, бо кажуть, що після закінчення війни ціни будуть вищими. Люди вірять в Україну і її перемогу. Натомість що ми спостерігаємо у “Москва-сіті” — там з’являється нерухомість в оренду... Люди втікають, бо не вірять у своє ППО, у своїх військових.
— Втома від війни є, і вона проявляється у кількох площинах, — каже Святослав Літинський, волонтер, громадський активіст. — Люди бачать кричущу несправедливість. Досить значний відсоток своїх доходів, з яких, зауважу, вони вже сплатили податки, досі віддають для забезпечення армії. У той же час українці бачать, що держава наявні кошти витрачає на побудову нових стадіонів, нових розв’язок, спорткомплексів та іншого.
Також бачимо, що багато коштів витрачаються з метою власного збагачення. Варто згадати відомі яйця по 17 гривень. Мільярди гривень могли бути розкрадені на одній закупівлі, у той час як волонтерські збори в Україні за рік оцінюються у 10 — 20 мільярдів гривень! Обурення і втома — зрозумілі. Чому люди мають себе самообмежувати в грошах, які чесно заробили, сплатили податки, у той час, коли держава витрачає наші спільні гроші невідомо на що?! Натомість держава вже мала б налагодити свої внутрішні процеси й мала б забезпечити обороноздатність країни та підтримку армії.
— А я не спостерігаю втоми від війни серед українців! Навпаки, українське суспільство демонструє згуртованість перед зовнішньою загрозою, — вважає Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ “Права справа”. — Я бачу мобілізованість наших громадян і розуміння ними поточних проблем. Такого не було ніколи! Ми 30 років шукали відповідь на запитання: “Що таке українська нація — етногрупа чи політична складова?” Нас штучно розколювали замовними політичними уподобаннями. А нині ми — моноліт! Навіть росіяни визнають, що вони зазнали поразки в інформаційній та ідеологічній складовій війни. Ми згуртовані, як ніколи.
— У нас не може бути загальної картини настроїв у суспільстві. Деякі регіони України перебувають у відносній безпеці, і їхня втома точно не буде такою ж, як у людей, що живуть у містах, де збройна агресія більша, — пояснює психологиня Антоніна Радченко. — Однак я спостерігаю вже не так втому суспільства від війни, як стадію професійного проживання того, що відбувається. У нас з’явилася вимушена адаптивність до проживання стресу. Всі вже розуміють, що війна може затягнутися на невизначений час. І ця адаптивність виходитиме з нашої психіки ще роками навіть після того, як у країні вже буде безпечно.
“НЕ ПОТРІБНО ЧЕКАТИ ШВИДКОЇ ПЕРЕМОГИ”
— Як вважаєте, Кремль докладає рук до поширення наративів про втому українців від війни?
● І. Ступак:
— Звісно, це вигідно РФ. Дедалі більше дописів, коментарів про втому від війни з’являтиметься у соцмережах. Таким чином Кремль підштовхуватиме українців, щоб вони вимагали перемир’я, менше донатили на ЗСУ. Ворог сіятиме зневіру та скандали. І це дуже небезпечно, адже якщо наші військові побачать у суспільстві зневіру, то запитуватимуть — а навіщо це все, заради чого ми тут воюємо?
● Д. Снєгирьов:
— На мою думку, втому від війни продукують штучно, підриваючи спроможність народу до спротиву. Подібні наративи чи тези, які ставлять під сумнів український контрнаступ і відповідно подальший характер війни з РФ, не лише російські. На жаль, вони звучать і на Заході.
Спостерігаємо, що наразі активно лобіюється питання щодо можливості так званих мирних перемовин. Поява різноманітних досліджень, які свідчать про психологічну втому українців, це певна підготовка громадської думки до змін у риториці влади. Тому до подібних досліджень слід ставитися скептично.
— Нещодавно у суспільстві розгорівся скандал через допис одного громадського діяча про те, що нібито українці заслужили цю війну... Прокоментуйте, будь ласка, цю думку.
● Д. Снєгирьов:
— Ця теза має на меті розколоти українське суспільство. Є поняття “український нарід” і “правляча політична еліта”. На жаль, в Україні ці поняття не тотожні й живуть окремо одне від одного. Чим українці заслужили війну? Своєю працездатністю і бажанням жити у власній незалежній країні? Що власне й продемонстрував референдум і подальші дії щодо створення української незалежної держави.
Інше питання, що при владі в Україні перебувала посткомуністична еліта, яка перетворила промислову країну на аграрну, грабувавши державу 30 років. І тепер виникає запитання до нової політичної еліти, яка має надати висновки у конкретних кримінальних справах і судових вироках винуватцям тих подій. Передусім йдеться про роззброєння Збройних сил України. Чому досі на волі ексміністр оборони Анатолій Гриценко, за часів роботи якого було продано 800 танків у країни Африки, коли системи ППО передавалися за безцінь кому завгодно?
Має бути персональна відповідальність за ті дії, які призвели до такого стану нашої армії і, фактично, поставили руба питання самого факту існування української незалежної держави.
● І. Ступак:
— До 2014 року у складі Міноборони був департамент надлишкового майна. Техніка, амуніція, боєприпаси — ми все це продавали. Після розпаду Радянського Союзу в нас був величезний відсоток його ВПК. Де це все?
● С. Літинський:
— Наприклад, злодії обікрали вашу квартиру, чи вас побили на вулиці. Ви це заслужили? Ні. Ми не заслужили на те, щоб нас вбивали. Безумовно, еліта в нашій країні часто орієнтувалася на інтереси Росії. Але, попри все, ми були демократичним суспільством, яке самостійно вирішувало долю, покращувало інституції.
— Як витримати цю війну?
● І. Ступак:
— Не потрібно чекати швидкої перемоги, але водночас і не треба думати, що війна триватиме десятки років. Наведу приклад про британського полоненого, який тривалий час перебував у полоні у В’єтнамі. Його запитували, завдяки чому він вижив, як у нього “не поїхав дах”? Він пояснив, що не чекав, що його звільнять, а просто жив. Насамперед ламалися ті полонені, які думали, що їх звільнять через тиждень або місяць, але цього не відбувалося. Вони втрачали глузд... Не чекаймо, що у серпні-вересні будемо в Криму. Будемо, коли будемо. Тепер нам потрібно вірити, рухатися вперед, фокусуватися на своїх діях, зокрема на допомозі армії.
● А. Радченко:
— Оскільки гострий, первинний стрес уже всі пережили, то сьогодні я спостерігаю, що реагувати вже починає наше тіло. У когось загострюються хронічні хвороби, у когось з’являються неочікувані захворювання. Тому обов’язково потрібно проходити медичне обстеження, навіть якщо немає скарг.
Окрім того, треба робити паузи для своєї психіки. Знаю, що у багатьох ранок починається з телеграм-каналів. Люди моніторять — що відбулося вночі, які успіхи на фронті. Але новини нікуди не втечуть. Тому я б радила починати день з концентрації на собі. Виділіть хоча б пів години вранці на те, щоб попити каву, зробити зарядку, поспілкуватися зі своїми рідними, домашніми улюбленцями. І тільки після цього читайте новини.
Коли до мене звертаються діти з тривожністю через війну, я запитую, які телеграм-канали вони читають. І виявляється, що 10-річні читають популярні, дорослі канали, які розповідають про події у країні. Але це не дитяча інформація. Їхня психіка не витримує. Я запропонувала дітям експеримент — на тиждень-два вийти з усіх телеграм-каналів. І не повірите, їхній настрій значно покращився, діти навіть не хотіли повертатися до цих каналів. Вони зрозуміли, що ця інформація їх руйнує. Так, дорослі не можуть вдатися до такого експерименту, але потрібно дозувати новини. Раджу читати художню літературу, слухати музику тощо.
“ХІБА МАЄМО ПРАВО ЗДАТИСЯ НА ПІВ ШЛЯХУ?”
— На скільки ще вистачить сил українцям?
● Д. Снєгирьов:
— На стільки, скільки буде потрібно. Адже стоїть питання самого факту існування української держави й українців як носіїв державницьких інтересів. Триває етноцид — росіяни нас знищують за національною ознакою. Тому це питання самозахисту, збереження власної родини, України як держави. Не до втоми нам нині й не до скиглення. Так, є окремі випадки, але вони не створюють загальну картину. Уже 300 років триває ця війна й у нас вистачає сил. Ми пройшли вже через все — голодомор, тюрми, заслання, війни. Але бачимо, що українці не здаються! У нас постійне прагнення до боротьби. Нація зберегла свою мову, культуру, ідентичність і показала спроможність до державотворчих процесів. Хіба маємо право здатися на пів шляху?
