Щойно Брюссель розпочав офіційні переговори з Києвом про членство у Євросоюзі, як Угорщина створила нам нові проблеми. Тамтешній уряд передав перелік із 11 вимог, які Україна мала б виконати на шляху до євроінтеграції. Однак, наголошують аналітики, деякі з цих умов категорично неприйнятні.
Що ж вимагає Угорщина і як діяти нам у цій ситуації? Про це — у розмові з директором Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитром Тужанським, координатором руху “Простір свободи” Тарасом Шамайдою та директором Інституту світової політики Євгеном Магдою.
— То які саме вимоги висунув Будапешт і які з них виконувати не варто?
● Д. Тужанський:
— Цей список з 11 вимог від угорської сторони умовно можна розділити на три частини. Перша — це предметні прохання з угорського боку, які допоможуть вдосконалити українське законодавство щодо захисту прав нацменшин, тобто підуть на користь Україні в контексті європейської інтеграції та розбудови політичної нації. До прикладу, сьогодні угорці можуть навчатися в Україні рідною мовою, крім чотирьох предметів, викладання яких, згідно зі законом, має відбуватися українською, а це — українська мова, українська література, історія України та захист України. Водночас законодавство передбачає можливість вивчення угорцями більшої кількості предметів українською мовою, і наразі це питання може вирішувати директор школи. Угорська сторона пропонує, аби це визначали батьки, зокрема компромісним наразі рішенням є 2/3 батьків учнів класу.
Друга частина прохань з угорського боку — це прохання, які можна трактувати дуже по-різному. Зокрема, не зрозуміло, що саме просить чи вимагає угорська сторона. Щодо цих пунктів зі списку потрібні дуже ретельні консультації, які, власне, тривають зі січня 2024 року. Третя частина прохань — це прохання, які неможливо виконати, бо вони нереалістичні або ж для їх виконання потрібні зміни до Конституції.
— Які вимоги категорично неприйнятні?
● Т. Шамайда:
— Будапешт вимагає відновити на законодавчому рівні статус “школа національної меншини” з навчанням угорською мовою. Сьогодні українське законодавство про освіту, про державну мову, про національні меншини дозволяє, щоб діти, якщо хочуть їхні батьки, навчалися угорською мовою поряд з державною. Ідеться про класи, де абсолютна більшість уроків відбувається угорською мовою. За кошт державного бюджету України, до речі.
Що хочуть угорці? Щоби школи, де є хоча б один клас з угорською мовою навчання (а там можуть бути класи і з іншою мовою навчання, наприклад румунською) називалися угорськими школами. Це не про права меншин, це про експансію чужої держави і нав’язування чужих правил на українській території.
Або ж у нас для того, щоб у певному населеному пункті широко застосовувалася мова нацменшини, потрібно, щоб цей населений пункт відповідав певним вимогам. Там має проживати хоча б 15% представників нацменшини. А якщо йдеться про історичне проживання (Закарпаття, для прикладу, є територією історичного проживання угорців), то досить 10%. Історичне проживання — це щонайменше 100 років. Такот, угорці хочуть зняти всі ці відсоткові бар’єри. Що це означає? Що якщо десь є хоча б один угорець, наприклад у місті Ужгороді, Хусті чи Рахові, чи у будь-якому селі Закарпаття, то одразу все потрібно перекладати угорською мовою. Це зазіхання на нашу територію, бажання перетворити населені пункти, де живуть українці, на угорські.
● Д. Тужанський:
— Будапешт вимагає забезпечити політичне представництво угорської нацменшини на рівні українського парламенту. Формулювання такого типу наштовхують на думку, що угорська сторона добре розуміє нереалістичність цієї вимоги, але озвучує її для того, аби зірвати пошук компромісу, зберегти важіль впливу на Україну через майбутнє вето тощо.
— Як нам реагувати на вимоги, висунуті угорською стороною?
● Є. Магда:
— Ми маємо сприймати їх як тривожний дзвінок — хоч би як нам цього не хотілося, але доведеться змінювати українське законодавство в частині національних меншин. Європейська інтеграція потребує врахування прав нацменшин. Це одна із засад існування Європейського Союзу. Якусь частину вимог можна буде реалізувати, якусь — відкинути. Це нормальна практика.
● Т. Шамайда:
— Жоден український закон не порушує ні української Конституції, ні європейських норм стосовно захисту прав національних меншин. Понад те, ЄС під тиском Угорщини висував нам додаткові вимоги у царині національних меншин для початку переговорів про членство, і ці всі вимоги ми виконали ще у грудні минулого року.
— Як гадаєте, чи готовий Віктор Орбан іти на компроміси, а чи він просто хоче заблокувати наш вступ до ЄС?
● Т. Шамайда:
— Вважаю вимоги Угорщини частиною антиукраїнської, антиєвропейської, проросійської політики, спрямованої на дестабілізацію ситуації в Україні, передусім на Закарпатті. Орбан шукає можливості завадити нашому вступу до ЄС та до НАТО, щоб вислужитися перед своїми партнерами у Москві.
● Д. Тужанський:
— Але навіть якщо стане очевидним, що угорська сторона планує зірвати переговори, Україні треба їх продовжувати й паралельно тиснути на офіційний Будапешт через союзників у ЄС. Це, крім Брюсселю, також Рим, Париж та Берлін.
Загалом для України вкрай корисним може бути досвід Словаччини, де угорська нацменшина становить майже 10% населення всієї країни. Братислава ключові рішення щодо забезпечення прав нацменшин ухвалила саме на шляху до ЄС. Не менш цінний румунський досвід у контексті примирення та розбудови діалогу в Трансильванії.
