В експертному середовищі активно обговорюють мирний план, який начебто має стати відправною точкою наших майбутніх переговорів з агресором з участю США, Китаю та ЄС. Деякі пункти цього плану вже випливали в інформпросторі раніше, деякі переписано з так званого Стамбульського протоколу. Загалом пунктів десять.
Перший — Україна повинна повністю вийти з Донецької та Луганської областей. Другий — Росія передає Україні Запорізьку АЕС та контроль над демілітаризованою 100-кілометровою зоною вздовж Дніпра до Чорного моря і готова обговорювати повернення Києву Запорізької та Херсонської областей у повному обсязі. Третій — Україна зобов’язується не перекривати постачання води до Криму.
Четвертий пункт також стосується Криму — півострів має стати особливою демілітаризованою територією з подвійним підпорядкуванням Україні та РФ. П’ята умова — Україна фіксує у Конституції позаблоковий статус і не вступає до НАТО чи будь-якого іншого альянсу. Шоста — Київ закріплює у Конституції поняття “армії мирного часу” у складі 350 тисяч осіб і з обмеженим переліком озброєння, наприклад, не більш як 125 бойових літаків.
Сьомий пункт — США скасовують заборону на постачання до РФ високих технологій, а також відмовляються від санкцій проти нафтогазового комплексу і банківської системи країни-агресорки. Восьмий — відновлення дії договору про ракети малої та середньої дальності й підписання його Україною. Дев’ятий — Москва не заперечує проти вступу України до ЄС. І десятий пункт — припинення вогню вздовж лінії фронту відразу після початку переговорів про мир у форматі Росія — США — Китай — ЄС — Україна.
Імовірність реалізації такого мирного плану обговорюємо разом з політичним аналітиком Олександром Кочетковим, керівником політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігорем Рейтеровичем та директором Українського інституту політики Русланом Бортником.
— Як вважаєте, чи прийнятний такий план для України?
● І. Рейтерович:
— Для нас жоден пункт, який передбачає збереження тимчасової окупації, формально неприйнятний. Крім того, треба якимсь чином визнавати зміну підпорядкування територій — наприклад, через проведення референдуму. Це неможливо зробити під час війни. По-друге, не зрозуміло, хто візьме на себе гарантії, що Росія, наприклад, дотримає взятих зобов’язань — забереться геть із тих територій, які нині контролює?
● Р. Бортник:
— Потенційно така модель прийнятна для України, оскільки не передбачає юридичної відмови від будь-яких наших територій, тобто не порушує принципу територіальної цілісності. Ми маємо вивести війська з Донбасу, обмінятися, так би мовити, територіальним контролем, але не підписуємо ніякого документа про визнання окупованих територій російськими. Поясню, про що йдеться. Після завершення двох воєн (у 1939 — 1940 роках та 1941 — 1944 роках. — Авт.) між Радянським Союзом і Фінляндією було підписано угоду, за якою Фінляндія офіційно визнала радянський статус захоплених територій. Фінляндія втратила 15% своїх земель, на яких проживало 40% населення.
А от Республіка Корея, підписуючи угоду про закінчення війни з КНДР, не визнала правового статусу захоплених агресором територій. Це означає можливість подальшої боротьби за повернення територій уже дипломатичним шляхом.
Україна й західні союзники могли б розглядати такий варіант. Тим паче що Україні надзвичайно важливо нині повернути в енергосистему Запорізьку атомну електростанцію. Думаю, цей пункт з’явився не випадково, адже повернення ЗАЕС означає відновлення енергетичного балансу в Україні, а отже, припинення знеструмлень.
● О. Кочетков:
— Так, згідно з планом, Україна має залишити Донбас. Але частиною РФ він теж не стає. Як ми бачимо, Донбас перетворився на поле бою і, як наслідок, на територію, непридатну для життя. Україна не зможе його повноцінно відновити, навіть за допомоги партнерів. Тому можна погодитися на тимчасову відмову від нього.
— Чи можливий компроміс України щодо Криму?
● Р. Бортник:
— Півострів міг би бути у спільному підпорядкуванні, тобто міжнародним кондомінімумом. Про цю модель наш аналітичний центр писав ще 2014 року. Вона має багато історичних прикладів — починаючи від Запорізької Січі періоду Андрусівського миру й закінчуючи Ізраїлем на початку встановлення його державності. Це означало б, що Росія відмовляється від частини своєї влади на території Криму. А Україна робить крок уперед — поступово відновлює там свою присутність. Тому Москві важче було би погоджуватися з цією умовою.
Стосовно постачання води до Криму, то незрозуміло, чи можливо це нині реалізувати технічно. Після підриву дамби Каховської ГЕС відновлення водопостачання потребує серйозних інвестицій.
● І. Рейтерович:
— Я не вірю, що Москва піде на такий крок. Тому що для росіян Крим важливий як півострів — великий авіаносець, як вони його називають. Без баз, демілітаризований, для Росії він не становить жодного інтересу.
— Як розцінюєте вимогу до України обмежитися “армією мирного часу”?
● Р. Бортник:
— Чисельність Збройних сил 350 тисяч осіб — доволі висока. Це більше, ніж ми мали у період з 2014-го по 2022 рік. Що стосується зменшення кількості складних озброєнь, як-от літаків чи артилерійських систем, то це вимагає компромісу з українського боку. Думаю, тут потрібно вести діалог.
● О. Кочетков:
— Цей пункт перенесено зі Стамбульського протоколу. На моє переконання, він веде до фактичного роззброєння України на вимогу агресора, а отже, неприпустимий. Загалом же більшість обмежень можна обійти. Головне — мати бажання та вміння.
— Чи варто Україні погоджуватися на позаблоковий статус?
● Р. Бортник:
— Позаблоковість і нейтральність — це два різні поняття. Позаблокова країна — це як-от Швеція до вступу в НАТО, країна, яка може укладати військові союзи з іншими державами. Умовно кажучи, сьогодні позаблокові Південна Корея чи Японія, які мають прямі договори про спільну оборону зі США. На відміну від позаблоковості, нейтральність передбачає неучасть у будьякій військовій співпраці з іншими країнами — не можна укладати військового союзу, надавати чи отримувати допомогу. Росія нині наполягає більшою мірою на нейтральності України.
Позаблоковість може бути елементом компромісу. Нині Україна — позаблокова держава. Це не заважає нам розвивати співпрацю з іншими військовими блоками та державами й отримувати колосальні обсяги військової допомоги. Разом з тим фіксація такого статусу означала би формальну відмову України від НАТО, і частина суспільства цього не сприйняла б. Зауважу, що НАТО сьогодні нам і так недоступне. Україні офіційно кажуть: найближчим часом ви не будете членом Альянсу.
— Чи готова буде пристати на більшість умов країна-агресорка?
● Р. Бортник:
— Для Росії ці умови менш прийнятні. Поясню чому. Нашими червоними лініями є територіальна цілісність та суверенітет, і цей мирний план прямо їх не порушує. Для Росії ж метою є фактичний контроль над усіма територіями Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей і демілітаризація України. А тут прописано, що Москві треба відмовитися від того, що вже закріплено в Конституції.
Інформаційна політика Кремля — це політика з позиції сили. Суспільству кажуть, що Росія перемагає у війні. Будь-яке зупинення війни, тим паче обмін підконтрольними територіями, означатиме для росіян зраду, тобто відмову від перемоги.
— Як вважаєте, чийого авторства цей план? Чи можливе його втілення?
● Р. Бортник:
— Дуже багато планів нині обговорюють в експертному середовищі. Лише невелика частина з них опублікована. Цей план більше схожий на план українських політичних або аналітичних груп чи групи наших західних союзників. Його, як й інші моделі, вкидають в інформаційне середовище для тестування громадської думки та перевірки на готовність України й Росії підписувати щось у майбутньому.
Перемовини насправді тривають постійно в різних форматах. Просто вони називаються консультаціями. Білий дім і команда Байдена демонструють готовність підтримувати ці консультації. Але проблема в тому, що поки не буде обрано нового американського президента, США не можуть підписати будь-яку угоду й гарантувати її виконання на найближчі роки. Бо новий американський президент може все поламати. Тобто сьогодні Штати не можуть бути повноцінним учасником переговорів, а без участі США ці угоди неможливі.
● І. Рейтерович:
— Думаю, цей план не авторства України, а радше союзників Росії. Вони вкинули його в російський інформпростір і тепер дивляться, як відреагують інші країни, зокрема й Україна.
Не вважаю, що переговори ймовірні лише після виборів у США. Насправді все залежатиме від ситуації на полі бою. Росію можна змусити до діалогу з позиції сили. Якщо Україна матиме перевагу на фронті, то перемовини можуть відбутися й до переобрання президента в Штатах.
