“Зеленський хай рухається швидше. У нього скоро не залишиться країни. Треба діяти. Треба діяти швидко, бо ця війна йде у неправильному напрямку”. Ця та інші заяви Дональда Трампа шокували українців і весь цивілізований світ.
Очільник США звинуватив Україну мало не в тому, що вона розпочала війну і що нині не хоче миру. “Ви повинні були закінчити це три роки тому. Ви повинні були ніколи цього не починати. Ви могли укласти угоду”, — заявив він. Водночас похвалив РФ за начебто готовність сідати за стіл переговорів: “Росія дуже добре себе показала. Вона хоче зупинити цю дикість, що там відбувається”. Новий господар Білого дому переконаний, що “війна може завершитись незабаром, за лічені тижні”.
Наразі достеменно не відомо, які умови для припинення вогню запропонують Києву Сполучені Штати після діалогу з Росією. Але вже чітко зрозуміло: про справедливий мир тут аж ніяк не йдеться. Тим паче що спецпредставник США Стів Віткофф поінформував, що орієнтиром для досягнення миру може стати так звана Стамбульська протокольна угода, яка передбачає низку поступок із боку Києва.
Аналітики кажуть: український президент опинився перед складним вибором. Бо в будь-якому випадку виникають серйозні ризики для України і для нього самого. Якщо Зеленський підпише мирну угоду, на якій наполягатимуть США, то його можуть звинуватити у нехтуванні національних інтересів України. Не підпише — Штати можуть припинити військову допомогу, і країна опиниться під жорсткішим ударом агресора.
Разом з тим, зазначають експерти, тиск на українського президента з боку команди Дональда Трампа та деяких європейських держав лише посилюватиметься. То який шлях обере Володимир Зеленський? Чи піде він на угоду, яку запропонують Сполучені Штати? І чи не буде така угода капітуляцією України?
— Угоду про припинення війни нам доведеться підписувати з Росією, а не зі США, — наголошує голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко. — Але проблема нині в тому, що Сполучені Штати, на жаль, є не нашим союзником у переговорному процесі, а умовним нейтральним посередником. І ми не можемо на них покладатися. Так, усі ми хочемо справедливого миру, однак треба розуміти, що за нинішньої воєнної ситуації й такої позиції адміністрації Трампа припинення вогню, яке нам пропонують, — це єдиний більш-менш прийнятний варіант компромісу. Важливо, щоб не було вимог односторонніх поступок до України. А деякі з цих поступок американці, на жаль, можуть підтримати. Тоді ми, найімовірніше, не погоджуватимемося на такі умови. Тож ситуація дуже і дуже непроста.
Нині американці неабияк зацікавлені в тому, щоб домовитися з росіянами, сподіваються, як Трамп постійно каже, що Путін хоче миру і готовий до припинення війни. Але насправді росіяни граються з американцями як кішка з мишами. Вони затягують процес переговорів. Крім того, між США і Росією є принципові розбіжності у питанні логіки мирного процесу. США хочуть спочатку угоди про припинення вогню, а потім — мирних переговорів. Росіяни ж наполягають на тому, щоб відразу були переговори про велику мирну угоду, і не мають наміру припиняти вогонь. Оце також проблема.
— Які саме ризики виникнуть, якщо Зеленський підпише мирну угоду, ініційовану Трампом? Чи є розуміння, на яких умовах це може відбутися? От Стів Віткофф згадує про так звані Стамбульські угоди...
● В. Фесенко:
— По-перше, немає Стамбульських угод. Те, що Путін називає Стамбульськими угодами, — це російський проєкт мирної угоди від 15 квітня 2022 року. А у Стамбулі переговори були 29 березня. Російський проєкт мирної угоди ми не погодили, оскільки там ішлося про зменшення української армії у декілька разів, про скорочення озброєнь, про невступ України до НАТО тощо. З іншого боку, цими пропозиціями, як на мене, можна скористатися у наших інтересах. На той період не було анексії чотирьох українських регіонів. Україна пропонувала, щоб Росія вивела свої війська на рубежі до 24 лютого 2022 року. Ось про це треба нагадати. А далі, вийде чи не вийде, — це вже питання переговорів.
По-друге, поки що немає навіть згоди стосовно того, коли зустрінуться Трамп та Путін, і, відповідно, як припиняти війну в Україні. Вони між собою ще не домовились. Якщо ж нам пред’являть спільну позицію США і Росії про те, що ми маємо визнати окуповані території російськими, щоб у нас були легалізовані проросійські політичні сили тощо, ми на це не погодимося. Тоді війна продовжиться.
Але може статися і так, що компроміс у питанні припинення вогню буде знайдено за нашої участі. Щоправда, наскільки сталим буде це припинення вогню, ніхто нині сказати напевне не зможе.
— У міжнародній політиці та в історії ніколи не було такого, щоб якась угода про припинення вогню чи про тимчасовий мир влаштовувала всіх, зокрема сторону, яку можна вважати жертвою чиєїсь війни, — додає експерт з міжнародних питань Сергій Таран. — Наше керівництво має думати про найбільшу вигоду для країни й ставитись до переговорного процесу, як до шахів, розраховуючи різні варіанти й беручи до уваги нинішню ситуацію.
Уже тепер можемо сказати, що справедливого миру не буде, принаймні на цьому етапі. Бо ми воюємо з країною, яка у п’ять разів переважає нас за кількістю населення, яка досі отримує величезні гроші за нафту й використовує їх на збільшення армії. Наші партнери поки що не можуть запровадити вбивчих санкцій проти Росії, передусім через позицію Китаю та Індії, і самі не готові воювати разом з нами, зокрема й за свою свободу. У нинішній ситуації ми можемо мати хіба що стратегічну паузу у війні. Але не довготривалий мир.
І завдання українських політиків — подумати, які умови будуть максимально вигідними для цієї паузи. А тут може йтися про інвестиції у наші надра, що може бути однією з гарантій нашої безпеки, про участь України у системі безпеки, яка була б альтернативною американському впливу на європейському континенті, і так далі.
— Треба розуміти, що жодних вимог капітуляції до України сьогодні немає, — додає директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Капітуляція — це коли переможена сторона погоджується на абсолютно всі 100% вимог переможця. Ніхто в України сьогодні не вимагає капітуляції. Навіть Росія. Ідеться про пошук компромісу між Києвом та Москвою. Так, цей компроміс не відповідатиме цілям України у війні. Але Україна не перемогла у війні. Цей компроміс також не відповідатиме цілям Росії у війні. Але й вона не перемогла у війні. Отже, він, цей компроміс, буде болючим для обох сторін.
— Багато хто вважає, що якщо ми підемо на домовленість про припинення вогню, то Росія використає паузу для зміцнення своєї армії та згодом знову нападе. Для прикладу, прем’єрка Данії каже, що “мир в Україні може бути небезпечнішим, ніж нинішня війна”. Чи є сенс у таких умовах іти на якісь поступки?
● В. Фесенко:
— Продовжувати війну в умовах, коли ми можемо втратити як мінімум пряму допомогу з боку США, — це вже великий ризик. Це послабить наш оборонний потенціал, і ми можемо втратити ще більше, ніж втратили досі. І навіть програти цю війну. Тому я не згоден з тими, хто каже, що війна для нас більш прийнятна, ніж будь-які мирні переговори.
● С. Таран:
— Справді, Росія може використати паузу для того, щоб відновити свої сили й знову напасти на Україну. Однак не варто дивитись на цю ситуацію однобоко. Треба й нам за цей час збільшувати свою армію. Якщо Україна використає паузу так, щоб максимально посилити оборону, то й нової фази війни може не бути.
— Як вважаєте, яким може бути вибір Зеленського — він піде на поступки й підпише мирну угоду чи відмовиться від неприйнятних пропозицій, і війна далі триватиме?
● В. Фесенко:
— Немає простої відповіді на це запитання. Зеленському доведеться шукати баланс між потребою припинення війни, що вимагатиме складних компромісів, і неможливістю поступитися принциповими речами у переговорах. Якщо нам пропонуватимуть справді неприйнятні умови, то в нас не буде іншого виходу, як продовжувати війну. Хай там як, але президент робитиме вибір, зважаючи на конкретну ситуацію — і на фронті, і на перемовинах.
● Р. Бортник:
— Якщо Зеленський піде на вимоги Трампа, це означатиме, що нова адміністрація США візьме на себе відповідальність за реалізацію цих вимог. На відміну від ситуації, коли Зеленський та його команда відкинуть пропозиції Вашингтону. Адже це може дати привід для США просто вмити руки, сказати: “Все, ми більше нічого не робимо в Україні, тому що вона відмовилася від співпраці з нами”.
Для України справді дуже ризиковано продовжувати війну в умовах, коли ми не матимемо підтримки Сполучених Штатів. Тим паче, коли запаси зброї на українських та європейських складах вичерпуються, про що днями повідомив директор німецького концерну Rheinmetall.
Щоправда, тут є нюанс. Для команди президента угода про мир означатиме вибори. І якщо ця угода матиме хоча б якісь компромісні елементи, є високий ризик поразки Зеленського на виборах. Тому команда президента шукає моделі, які гарантують збереження західної підтримки, передбачають відмову України від будь-яких компромісів та продовження бойових дій.
Але ми бачимо, на це вказують соціологічні опитування, що більшість українців — від 50% до 70% — нині прагнуть завершення війни. Між позицією влади та позицією суспільства наростає прірва, і ця прірва може призвести до серйозної політичної кризи всередині країни, коли з’являться внутрішні сили, які наполягатимуть на перемовинах і почнуть серйозно атакувати владу. Або ж з’являться зовнішні гравці, ті самі Сполучені Штати Америки наприклад, які шукатимуть політичних партнерів в Україні (це можуть бути не представники влади) і домовлятимуться з ними про закінчення війни. Це може призвести до втрати президентом контролю над парламентом та до подальшої трансформації української політичної системи. Тому Зеленський мусить добре подумати, перш ніж робити якийсь вибір у нинішніх непростих умовах.
— Якщо угода буде критично невигідна, ніхто не піде на її підписання, — зазначає виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. — Але якщо угода передбачатиме, що Україна отримує гарантії безпеки, можливості для відновлення країни й для вступу до Європейського Союзу, то таку угоду, думаю, Зеленський підпише. Навіть попри те, що Росія не поверне нам усіх територій і що на певний час буде зафіксовано, що ми не приєднуємося до НАТО. Тут головне, щоб не було зазначено, що нам узагалі заборонено вступати до будь-яких військових союзів і що ми маємо якісь обмеження на зброю. Це, як на мене, червона лінія, яку не можна переходити.
Вважаю, що Зеленський також братиме до уваги позицію наших європейських партнерів. Адже без їхньої допомоги не вистояти. І якщо в Європі вважатимуть, що угода, яку пропонують США, прийнятна, то її доведеться підписувати.
