Пропонуємо вашій увазі новий випуск спецпроекту газети “Експрес” про життя в українських селах. Раніше ми розповідали вам про особливості господарювання в різних регіонах країни, про ставлення людей до
влади. А сьогодні на черзі — репортажі про релігійні погляди українців із різних куточків України.
Село Терпіння заснували старовіри понад 200 років тому. Тоді ж тут з’явились ще три — Спаське, Богданівка і Троїцьке. “Їх об’єднує таке гасло: “Терпи за Троїцю, Бог дасть спасіння”, — розповідає Жанна Сєводнєва, голова громади. Визначне село й тим, що тут міститься давня релігійна пам’ятка Кам’яна Могила.
“Наше село — багатонаціональне. Крім українців, тут живуть удіни, грузини, кримські татари, турки-месхетинці, білоруси, роми. Усі поважають релігію одні одних — наприклад, коли в нас свято, мусульмани не перуть. Так і ми робимо — з поваги до свят представників інших релігій”, — каже Жанна Сєводнєва.
Єдиний християнський храм у селі належить до Російської православної церкви в Україні. Про перехід до ПЦУ люди говорять неохоче. Їхня позиція переважно така: церква РПЦ — “єдина правильна”.
У неділю у храмі буває до 30 — 40 людей, кажуть місцеві (у селі — більш як 4000 жителів). Більшість парафіян — люди старшого віку, але на великі свята в церкві є і багато молоді — торік паски довелось освячувати на стадіоні, аби всіх умістити та дотримати карантинних правил.
42-річна Оксана Плутцева, місцева жителька, з якою знайомлюсь тут, охоче говорить про Бога. “Вважаю — без віри немає сенсу життя. Як тільки є можливість, іду до церкви. І жодної косметики не використовую тоді, бо цілувати ікони намальованими губами — це неповага!
“Сповідаюсь і причащаюсь я часто. Дітей теж привчаю до цього”. Місцева продавчиня 73-річна Галина Зікрань каже — вона теж людина віруюча. У підсобці її магазину — чимало ікон та невеличких образків.
“Ось святий Миколай — захисник мандрівників, — показує вона. — Син багато подорожує, тому молюсь до цього святого. А це Йоан Сучавський — покровитель торгівлі, адже ж я працюю у цій сфері”.
Пані Галина каже, що активно ходить до церкви, щоб сповідатися та причащатися, упродовж 20 років життя. Чому саме 20? “Якось мені приснилась померла мама, — розповідає жінка. — Я запитала, як їй там, а вона відповіла: “Галю, як же тут карають безбожників!” Батюшка ж каже, що без причастя немає Бога, от я і стала ходити до сповіді та причастя якнайчастіше...
А ще пощу в середу та п’ятницю. Не їм м’яса, яєць, молочних продуктів”.
Цікавлюсь релігійними настроями й молодших жителів села. “На великі свята обов’язково йду до церкви, стараюсь і в неділю, — каже 38-річна Наталія. — Люблю празнік Спаса — освячую фрукти, трішки домашнього вина, щоби розговітися... До церкви вбираюсь у спідницю нижче колін, а голову покриваю косинкою. Це ще з дитинства бабуся привчила. Віра у нашій родині важлива. Кажуть — проси і будеш почутим. Тож як тільки якісь негаразди, підходжу до ікон і прошу допомоги”.
“Я вважаю, що без Бога нічого не робиться у нашому житті, — долучається до бесіди 52-річна Галина Стіхіна, жителька Терпіння. — У мене була онкологія, та завдяки молитві вдалось одужати. А ще ось уже багато років я прокидаюсь о 3.00 і молюсь — бо ж кажуть, що в цей час відкриваються небеса”.
Після розмов із селянами я рушаю до відомих цілющих джерел. Води з потічків тут стікають у невелике природне озеро. Біля кожного джерела — ікона. Відповідно до її назви найменовано джерело — наприклад, “Чаша Терпіння”, Миколая Чудотворця.
“Цікава історія трапилась з моєю сестрою. Багато років вона не могла мати дітей, а після того, як скупалась у цілющих джерелах, невдовзі завагітніла. Нині її синочку Владиславчику вже 12 рочків”, — каже пані Жанна.
Цікава історія трапилась з моєю сестрою. Багато років вона не могла мати дітей, а після того, як скупалась у цілющих джерелах, невдовзі завагітніла.
Неподалік джерел — сільський цвинтар. Гроби тут здебільшого прикрашають штучними квітами. На надгробках зауважую зображення вантажівки, спорядження рибалки... Так дехто підкреслює захоплення чи професію померлих, кажуть місцеві. Покійника кладуть в яму ногами на схід — люди вірять, що так він побачить Друге пришестя. “А поминки в нас роблять переважно у кафе, — каже пані Жанна. — Головною поминальною стравою є кутя, яку готують з рису та борщу”.
А ще у Терпінні є 450-літній дуб, на якому висить ікона святої Матрони. До нього, за переказами місцевих, приходять чоловіки, які мають проблеми зі статевим здоров’ям.
...Наостанок іду до Кам’яної Могили. На одному з каменів тут витесаний хрест, неподалік табличка — “У пам’ять про перших християн (ІІІ — VI століття)”. У давнину пагорб слугував місцем поклоніння богам, про що свідчить жертовник. На нього нині кладуть гроші, цукерки, горішки. Люди вірять, що так дякують вищим силам за все добре, що стається в їхньому житті. “Бо на все воля Божа”, — кажуть мешканці Терпіння.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як відвідувачів “Євробачення-2017” у Києві обманули на кругленьку суму
