Четверо журналістів газети “Експрес” відправилися у села в різних куточках України, аби дослідити життя там. Господарка, ставлення до влади, релігія та забава — на такі теми ми розмовляли з місцевими мешканцями. Забіжимо наперед: побачене та почуте нас вражало, дивувало, веселило, засмучувало, шокувало... Усіма фактами та емоціями ми ділитимемося з вами, дорогі читачі, на сторінках “Експресу”.
Ми вже писали про те, як ведуть господарство жителі сіл Боровиця на Черкащині, Тополі на Харківщині та Антонів на Тернопільщині. Тепер розповідаємо про життя у населеному пункті, що розташований на узбережжі Азовського моря.
Орлівка — село Запорізької області, що розкинулось на лівому березі річки Лозуватка, яка через чотири кілометри впадає в Азовське море. Приїжджаю сюди близько 10.00. Від траси до села треба йти три кілометри. Першим, хто зі мною вітається на цих землях, — сильний вітер. Інтернет показує, що його швидкість — 6 метрів за секунду. Обабіч дороги — соняшникові поля, а трохи ближче до села — гектари чорнозему. На полі гуде техніка — грунт готують до сівби озимої пшениці. З-за парканів визирають перші хати Орлівки. Вони тут — як близнюки, майже всі пофарбовані вапном або фарбою у білий та синій кольори.
Біля однієї з хат на грядці порається господар. Знайомимось. 44-річний пан Юрій каже, що саме “сошить”. На мій здивований погляд відповідає: “Цей інструмент у нас називається сошка, відповідає чоловік російською і показує на рало. — Він кращий, ніж сапка, у 100 разів! Ним розпушую землю, знищую бур’яни”.
Пан Юрій живе з 78-річною матір’ю. Мають город площею 50 сотих. “Садимо картоплю, моркву, цибулю, помідори, — каже господар, підкурюючи сигарету. — Але більшу частину городу засіваємо озиминою, яку потім продаємо. От цьогоріч зібрали 2,5 тонни. Але продавати будемо аж навесні, так вигідніше. Бо тоді зерно не у всіх є, ціни вищі”.
Неподалік пана Юрія живе 54-річна Валентина Мордвінова. Господиня має свої секрети городництва. “Грядочку я розділяю на частини і все саджу окремо на невеличкій відстані. А щоби був добрий урожай, кожного року міняю овочі місцями. Із зелені вирощую лише петрушку. Картопельки саджу зовсім небагато — вісім відер”.
Господиня вирощує качок, має їх понад сотню. “Це особливої породи птиця. Її м’ясо дуже смачне. На зиму їх рубаю — маю цілу морозилку!” — каже жінка.
А от корів у неї всього дві — Чорнушка і Малишка. “Молоко здаємо, але соромно сказати за скільки... Копійки, — каже господиня. — Та й пасти тих корів нема де. Бо землі забирають у приватні руки”.
За корівництвом тут особливо бідкаються. Адже “ласунок” у селі дуже шанують.
“Раз на рік обов’язково всім коровам робимо щеплення проти сказу, туберкульозу, — розповідає Іван Чернишов, староста Орлівки — Придумали таку схему — щоб ветеринарні лікарі ходили до кожного додому. За це селяни платять їм по 10 гривень. Вакцина ж для однієї корови вартує орієнтовно 70 гривень”.
До речі, корів тут можна пасти самому, а можна найняти пастуха, якому за одну рогату треба дати 200 гривень на день.
В Орлівці немає жодного коня — селяни обробляють городи вручну — лопатою або мотоблоками. Площі городів переважно невеликі — 10 — 20 сотих. Люди не садять багато, адже городництво тут, кажуть вони, ризиковане.
“От садиш, садиш, а негода все зіпсує, — розповідає 57-річна продавчиня Олена Журавель. — Чорноземи у нас гарні, але вітер їх виснажує. По три, шість або й дев’ять днів безперестанку дме! Поля пшениці, соняшників просто вилягають. Торік спека розкочегарилась — усе повипалювала. А цього року — проливні дощі! Зернові після них люди просто переорювали, навіть не забирали з поля.
Ще одна пошесть — колорадські жуки. Буває, що вони цілі городи нищили і люди залишались без картоплі. І навіть це ще не все — бо ж миші у нас такі нахабні, що все виїдають і навіть у хату залазять!”
За словами пані Олени, картоплю в Орлівці садять в березні, а буває, що навіть у лютому, адже погода дозволяє. Збирають урожай здебільшого у липні.
“Квасолю, горох не садимо, бо не родить це у нас, — каже жінка. — Не садимо й капусту — її масово нищать тля та блошка”.
А от кавуни в Орлівці родять на славу! 75-річна господиня Любов Акімова каже, що сіє їх чотири рядки у травні.
“А перший спілий кавун куштуємо вже в липні — 20-го числа, якраз на мій день народження!” — усміхається господиня.
У садку господині — груша, слива, абрикоси, черешні. А поряд — ціла плантація малини! “Онук привіз саджанці з Німеччини, дуже добра!” — хвалить жінка.
Біля хати — величезна гора сіна. Як і в інших господарів тут воно — тюковане. На задньому подвір’ї — погріб, зверху побілений вапном.
“Он там у ямі в сітках — картопля, — проводить екскурсію підвалом жінка. — А ось це (показує на трилітрову банку) — топлене коров’яче масло. Для його приготування звичайне масло нагріваємо, аби з нього виділились залишки сметани та залишився лише очищений вершковий жир. Смажимо ми лише на такому маслі”.
Закривають тут селяни і кавуни. “Заквашую їх за таким же рецептом, як огірки чи помідори, — каже господиня Орися Попадюк. — Такими кавунами ми чарку закушуємо” (усміхається).
Пані Орися щороку заготовляє на зиму яблучно-гарбузовий сік.
Дині жінка лише заморожує. Каже, що має свій секрет вирощування цієї культури. “Треба їх правильно підживлювати — коли вже з’явились пагінці. Для цього відро курячого посліду змішую з відром води, настоюю тиждень. Потім ще раз суміш розбавляю водою — кварта добрива на відро води — і додаю в землю”.
Чоловік пані Орисі 58-річний Леонід Дорогіх хвалить своє смородинове вино і ділиться рецептом: “Смородину треба добре помнути. Десь 3 кілограми ягід засипаю пів кіло цукру. Два-три дні воно бродить. Далі додаю 10 літрів води і ще 2 з половиною кіло цукру — розмішую і залишаю настоюватись 40 днів. А потім — насолоджуюсь смаком та інших пригощаю!”
Через дорогу порається на обійсті Тамара Чиж. “Жаль, що цього року не садила солодкого перцю та баклажанів, — ділиться жінка. — Дощі були, тепло було — от мала б добрий урожай. Але хто ж це знав? У нас з погодою ніколи не вгадаєш. У минулі роки жара-жара і все згора, а цього року — позаливало!”
Я ж, покидаючи Орлівку, подумки бажаю селянам гарної погоди і частіше зривати джек-пот у цій сільськогосподарській лотереї!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію українця, який працює водієм фури у Новій Зеландії
