Захопити Київ за три дні — такий план мали окупанти на початку повномасштабного вторгнення. Але українці не дали його здійснити і ось уже три роки протистоять ворогові на східному та південному напрямках. За ці три роки надзвичайно виснажливих і кровопролитних боїв десь ми втратили свої землі, десь звільнили, а десь, як-от на Курщині, прорвалися на територію агресора.
“Наші воїни завдають окупаційним військам відчутних втрат у живій силі, техніці та активно підривають наступальний потенціал ворога в тилу”, — звітують нині у Генштабі Збройних сил України. Однак РФ не припиняє атак. Найгарячішими напрямками на сьогодні залишаються Покровський і Торецький на Донеччині.
Водночас із приходом Дональда Трампа до Білого дому активізувалася робота з організації переговорів про припинення війни в Україні. Західні аналітики пишуть, що Трамп і Путін, ймовірно, спробують домовитися про припинення вогню вже до 20 квітня, коли Православна й Католицька церкви відзначатимуть Великдень. Іншою потенційною датою закінчення гарячої фази бойових дій називають 9 травня, коли Росія відзначає “перемогу СРСР над нацистською Німеччиною”. То якого розвитку подій очікувати найближчим часом? І як загалом варто розцінювати наші втрати й наші успіхи за три роки повномасштабної війни?
— Для нас болюча кожна втрата, але, зважаючи на ті виклики і ту армаду, яка на нас суне, ми тримаємося досить непогано, — каже виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло. — Ми перемогли у деяких сферах протистояння з РФ. По-перше, росіяни планували, що їхня авіація пануватиме у повітрі, вірили, що безкарно літатимуть над нашими головами і стиратимуть з лиця землі наші міста. Нині ж російські літаки не заходять у радіус дії нашої ППО, а намагаються вести атаки з відстані до лінії бойового зіткнення чи до лінії держкордону. Київська ППО, на мою думку, потужніша, ніж ізраїльська. Ми навчилися збивати дрони, шахеди, балістику й аеробалістику. Звісно, нам ще важко перекрити всю територію, але результативність нашої протиповітряної оборони дуже висока.
По-друге, чинник Чорного моря перестав відігравати якусь роль. Відпала потреба укладення нових зернових угод. Найкраще “зернову угоду” виконали наші Сили оборони — порівняно дешевими дронами відігнали Чорноморський флот (а третину його взагалі знищили!) до Новоросійська.
По-третє, маємо зрушення в артилерії та протидії керованим авіабомбам. Росіяни, на жаль, не скидають менше КАБів, але вже немає такого, що вони прицільно знищують наші позиції. Ми збиваємо засобами нашої розробки великі ворожі розвідувальники типу Zala та “Орлан”, які наводили КАБи та артилерію.
По-четверте, Курщина. Ми досі тримаємо наш плацдарм площею 450 квадратних кілометрів і примудряємося атакувати. Це дуже важлива геополітична карта у майбутніх перемовинах щодо припинення вогню.
Нині, коли США демонструють проактивну, прагматичну, до певної міри агресивну зовнішню політику щодо закінчення війни в Україні, для нас головне — не посипатися на фініші. Це той період, коли ми вкотре маємо продемонструвати єдність. Бо визначається наше майбутнє. Як кажуть, найтемніша ніч перед світанком.
— Росіяни за три роки не реалізували навіть першого етапу так званої СВО, — додає військовий експерт Дмитро Снєгирьов. — А це — вихід на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей. Великі промислові міста на території Донеччини — Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка, Покровськ, Лиман, Сіверськ — перебувають під контролем ЗСУ. Це свідчення того, що ми втримали ситуацію під контролем. Понад те, війна повернулася туди, звідки прийшла. Тривають бої на території Росії, чого у 2022-му Путін не очікував. Під ударами українських БПЛА і засобів ураження, зокрема балістичних ракет, перебуває значна територія країни-агресорки.
Ми провели успішні контрнаступи, яких ніхто не очікував. Звільнили значну частину Херсонської області, зокрема обласний центр. Фактично повністю зачистили Харківську область. Плюс витиснули ворога з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Ми поламали стратегічні плани РФ щодо залишення нашої держави в орбіті військово-політичного впливу Москви. Ба більше. На початку так званої СВО у 2022-му стояло питання самого факту існування української держави. Нині про це не йдеться апріорі.
— Ми витримали удар з боку російської армії у 2022 — 2024 роках і триматимемо його у 2025-му, — наголошує координатор групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко. — Росія в умовах постійних бойових дій втрачає можливість ефективно захоплювати території України, не вкладаючи надмірного ресурсу.
Якщо у 2022 році окупаційні війська захопили трохи більше як 64 тисячі квадратних кілометрів території України, то у 2024-му — лише 3200. Але при цьому втрати РФ торік перевищили 430 тисяч особового складу вбитими, пораненими й полоненими. На кожен кілометр площі української території росіяни клали 125 військових. Нині ж на один квадратний кілометр вони втрачають більш ніж 300 осіб. Це свідчить про те, наскільки Росія виснажилась за ці три роки.
Нагадаю, росіяни на початку намагалися захопити значно більше територій. Їм потрібна була майже вся Лівобережна Україна з виходом до Придністров’я через Одеську область. Їхньою метою було встановлення свого режиму в Києві, тобто захоплення ще й столиці. Ось який у них був план. Але вони його не виконали.
— Які головні цілі росіян на сьогодні? Доки вони ще можуть продовжувати наступ?
● Д. Снєгирьов:
— Стратегічні цілі росіян — встановлення цілковитого контролю над Донецькою та Луганською областями й витіснення наших Сил оборони з Курщини. Очікувати, що росіяни видихнуться за пів року — рік, не варто. Вони ще довго можуть наступати й застосовувати тактику м’ясних штурмів. Бо, на жаль, мають перевагу в живій силі.
● Д. Жмайло:
— Тримати таку високу планку окупанти можуть приблизно до червня — липня цього року. Потім їхні проблеми даватимуться взнаки. Не кажу, що росіяни не зможуть воювати проти нас, але вже не буде такого тиску КАБів, артилерії, м’ясних штурмів. Та й їхні склади зброї не бездонні.
Росіяни уже залучили свою резервну загальновійськову армію, яку готували безпосередньо до штурму Покровська, і спалили її. Зауважу, що торік окупанти захопили 0,54% нашої території, тоді як за одинадцять років війни — 18,52%. Минулий рік за втратами для росіян перевершив і перший, і другий рік повномасштабного вторгнення.
● О. Коваленко:
— Окупанти продовжуватимуть наступ паралельно з проведенням перемовин про припинення вогню. Їм потрібно перепочити, але поки що вони не готові зупинятися, бо в них є проблемна Курська область. Вони імітуватимуть перемовини про мир, щоб узяти паузу хоча б на рік. А коли відновлять свій ресурс, як людський, так і механізований, то знову перейдуть до наступу. Можливо, навіть ширшого — не тільки проти України.
— То коли, на ваш погляд, може закінчитися гаряча фаза війни?
● Д. Жмайло:
— Це питання відкрите, і чіткої відповіді не має ні Трамп, ні Путін, ні Зеленський. Є бажання закінчити війну якнайшвидше, але багато чого залежатиме від неадекватності, так би мовити, російської сторони. Що неадекватнішими будуть росіяни в своїх вимогах, то активніше Трамп може переходити до політики досягнення миру завдяки силі. А досягнення миру завдяки силі — це посилення нашої обороноздатності й вихід за ті рамки, які були за Байдена (тоді, нагадаю, йшлося не про перемогу України, не про поразку Росії, а про недопущення нашої поразки).
Як на мене, примусити Росію до миру можна, але це дуже малоймовірний сценарій. Усьому суспільству треба налаштовуватися на стійкість і тривалу війну.
