Валерій Лобов родом із міста Красилів, що на Хмельниччині. Під час строкової служби воював в Афганістані, де двічі зазнав осколкових поранень голови й трьох контузій. Закінчивши педінститут, працював у школі вчителем фізичної культури, згодом викладав ще й допризовну підготовку та “Захист України”. Окрім того, займався легкою атлетикою, волейболом і став тренером дитячої юнацької спортивної школи.
25 років тому Валерій одружився з коханою Лілією, виховували двох доньок — Юлію й Богдану. “Надійний і турботливий чоловік та батько”, — каже про нього дружина. Коли російські війська вторглись в Україну, зайнявся волонтерством, а потім став парамедиком. “Як почалося повномасштабне вторгнення, пішов до військкомату рідного міста, — розповідає Валерій Лобов. — Спершу служив у роті охорони, а в серпні приєднався до лав новоствореного 25-го окремого штурмового батальйону”. Побратими дали йому позивний “Ферум” (залізо). Бо ніколи не бачили, аби командир роти відпочивав. Мовляв, лише залізна людина може стільки часу бути в русі.
Фото надав співрозмовник
Воїн брав участь у боях на Запорізькому напрямку. “Валерій нічого не розказував про бойові дії, запевняв, що перебуває на Дніпропетровщині. А коли не міг подзвонити, надсилав смайлик”, — згадує Лілія. Перше поранення майор Лобов отримав 8 червня 2023 року на Оріхівському напрямку. “Ми готувались до штурму ворожих позицій у Новоданилівці. Я пішов на дорозвідку разом із замкомвзводу, — пояснює воїн. — Повертаючись назад, потрапили під танковий обстріл, обоє зазнали поранень”. Попри те, що великий осколок залетів йому під плитоноску в ділянці попереку й вилетів через стегно, “Ферум” повів побратимів на штурм. “Коли дістались ворожих позицій, я знепритомнів”, — зауважує.
Важкопораненого евакуювали спершу до стабпункту в Оріхові, згодом надавали допомогу в двох лікарнях Запоріжжя. “Серед ночі менша донька отримала повідомлення. Мовляв, як там батько після поранення? А ми ж нічого не знали, — ділиться дружина. — Я зателефонувала чоловікові. Він запевнив, що лише трохи зачепило. Одразу поїхала до нього. Після лікування Валерій не пройшов увесь період реабілітації. Ми просили залишитись, бо ще ногу тягнув, а внаслідок важкої контузії — затинався. Але він рвався до побратимів”. Майор Лобов повернувся у стрій.
Фото надав співрозмовник
“23 серпня минулого року на школі у Роботиному, де був штаб москалів, бійці ССО підняли український прапор. Ворог гатив по нас мінометами, танками, скидав з дронів боєприпаси, — розповідає воїн. — Але ми штурмували, закріплялись, перезаряджались і готувались до наступного штурму. Зрештою дійшли до кінця однієї з вулиць села. Але там нас чекала потужна засідка”. Близько опівночі біля ніг майора Лобова розірвався ворожий снаряд, він зазнав травматичної ампутації гомілки лівої ноги й важкого поранення правої — осколком вирвало м’які тканини так, що оголило кістки. “Я розумів, що за таких обставин можна швидко померти від крововтрати, тож встиг накласти турнікет на ліву ногу й знепритомнів”, — пригадує “Ферум”. На праву ногу турнікет наклав побратим. Майора доправили у стабпункт в Оріхові, де медики перелили кров, адже його показники були на межі смерті.
Потім у Запоріжжі провели чотири оперативні втручання. “Я тоді спала з мобільним у руці, — каже Лілія Лобова. — Раптом серед ночі дзвінок з чужого номера. Одразу зрозуміла: сталось щось недобре”. То була санітарка з лікарні. “Ваш чоловік — у нас”, — сказала дружині. Наступного дня Лілія помчала до коханого. “Він тримався міцно, хоч через кожні три години знеболювальне переставало діяти. Я бачила, як його боліло, — ділиться дружина. — Попри те, казав, що скоро йому зроблять протез і повернеться до своїх. Не усвідомлював важкість поранень”. Опісля воїна евакуювали до Кропивницького, де провели ще одну операцію, а потім — до Хмельницького. Там боєць переніс 12 оперативних втручань. “Зшивали судини на правій нозі й чотири рази робили пересадку шкіри на ушкоджену ділянку, — каже “Ферум”. — Рівняли ліву культю, ставили ВАК-системи для очищення ран, видаляли великі осколки й відмерлі тканини”. У правій нозі воїна досі залишилось близько 200 дрібних осколків...
Взимку цього року для бійця виготовили протез, який він довго опановував. Тепер сприймає його як продовження власної ноги. А влітку Валерій Лобов потрапив на реабілітацію до НРЦ “Незламні”. “Зі мною займались фізичні терапевти, щоб відновити м’язи, які вже почали атрофовуватись, — розповідає. — Багато працював у тренажерному залі, із психотерапевтами й нейропсихологами, проходив ментальну терапію”.
Фото надав співрозмовник
ВЛК визнала воїна непридатним до служби. Тож 56-річний Валерій Лобов планує повернутися до викладання у школі. “Займатимусь військово-патріотичним вихованням молоді, — зауважує. — І продовжуватиму допомагати побратимам, з якими весь час на зв’язку. Мрію про протез для активних занять спортом, зокрема, аби знову займатись бігом”.
До речі, наприкінці минулого року Валерій Залужний відзначив Валерія Лобова “Срібним Хрестом”, а цьогоріч у травні президент вручив майору “Хрест бойових заслуг”.
