Захар родом із Житомирщини. З 2015-го понад шість років служив у 73-му морському центрі ССО імені кошового отамана Антона Головатого. Три роки — у бойовому підрозділі, три — як інструктор. Закінчив міжнародну школу інструкторів, має підготовку снайпера, інженера, сапера, водолаза та десантника.
У липні 2021 року військовий звільнився у запас, одружився з коханою Юлією і оселився в рідному місті дружини — Василівці Запорізької області. Мріяв про сходження на Говерлу разом з усією сім’єю. Але планам завадило російське вторгнення. Із початком великої війни Захар долучився до лав ЗСУ. Виконував завдання на Запорізькому напрямку.
17 липня 2022 року боєць зазнав тяжкого поранення. Під час налаштування безпілотника вибухнув ворожий артилерійський снаряд, що спричинив детонацію боєприпасу просто в руках військового.
“Я втратив обидві руки, ногу, око, частково слух, зазнав рваних ран обличчя. У мене були опіки 25 відсотків поверхні шкіри, — згадує 37-річний ветеран. — Понад рік лікувався у Німеччині, загалом переніс дуже багато операцій — перестав рахувати після двадцятої”.
Попри все Захар вирішив втілити свої плани. “З нового року розпочали підготовку до сходження. А дату обрав не випадково — 17 липня, це день мого поранення”, — пояснює.
Ветеран разом із сім’єю розпочав сходження вранці, о 7.00. Піднялися на вершину за шість годин, подолавши маршрут довжиною 7,5 кілометра.
“Група складалася з 12 учасників віком від 5 до 61 року. Разом зі мною піднімався мій тато — у нього інвалідність третьої групи, роздроблена п’ятка ще з 1996 року, він переніс мікроінсульт. Та під час сходження ми підтримували один одного”, — ділиться Захар.
Під час спуску ветеран травмував здорову кінцівку. Зауважує: підніматися на протезі значно легше, ніж спускатися.
“Я вирішив пошукати інформацію про рекорди України: чи хтось піднімався з однією кінцівкою? З двома ампутаціями — так, а от з трьома — ні. Тож вирішили податися на рекорд”, — каже.
Днями рекорд України у найпрестижнішій категорії було оголошено.
“Це перше сходження на вершину Говерли людини з ампутацією трьох кінцівок, — зауважує керівниця Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова. — Захар у мене асоціюється з нашою Україною, яка дуже поранена, але мужньо бореться за право жити і врешті перемагає!”
Захар присвятив своє досягнення родині. “Байдуже, хто в якому стані чи віці, — разом усе можливо!” — каже наостанок рекордсмен.
