На його рахунку не один десяток знищених окупантів і одиниць російської техніки. Ще за життя боєць із позивним “Бугор” став повним кавалером ордена “За мужність” й отримав “Хрест бойових заслуг”.
“Тато народився у місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній родині. Змалку мріяв стати військовим, адже мав приклад, — розповідає донька бійця Карина Міщенко. — Його дід Федір був протитанкістом і пройшов Другу світову. Троє рідних дідових братів теж воювали. Тато навіть хотів вступати у військове училище, але батько не пустив — не хотів він синові такої непростої долі. Тож після школи отримав водійські права, пройшов строкову службу у Нацгвардії. Якийсь час працював у поліції, але зіткнувся з корупцією і звільнився, бо він був людиною справедливою. Із братом їздив на заробітки, а згодом започаткували власну справу — будівельну фірму”. Сергій Міщенко тричі був одружений. І понад усе любив своїх дітей — двох синів та чотирьох доньок. Завжди піклувався про них і допомагав.
На наступний день після повномасштабного вторгнення він пішов до військкомату. “Татові дали чотири дні на збори, — додає співрозмовниця. — Спершу він потрапив у 43-тю окрему артилерійську бригаду, а потім служив у 87-му протитанковому артдивізіоні 45-ї ОАБр. Був командиром відділення протитанкових ракетних комплексів. Позивний мав “Бугор”, бо так свого часу його називали колеги-будівельники. Разом із побратимами воював на Київщині, брав участь у боях під Барвінковим, Вірнопіллям, Бражківкою, Маріуполем, Лисичанськом, Соледаром, Бахмутом. Тато став найкращим стрільцем підрозділу. Тільки уявіть собі — під Лисичанськом він ліквідував ціль із відстані 5600 метрів. Комбат тоді заявив, що це — рекорд у наших Збройних силах. Загалом на татовому рахунку — 35 знищених із “Джавеліна” одиниць російської техніки. Зокрема, в одному бою, який відбувся 20 липня 2022 року, він перетворив на брухт п’ять ворожих танків, бойову машину піхоти, бронетранспортер і КамАЗ. Бійці за честь мали служити зі Сергієм Міщенком. Часто він казав, що війна — це не тільки влучна стрільба, а й тверезий розум”.
Карина ділиться: весь час була певна, що з батьком нічого не станеться. Адже він не раз діставав поранення, був, здавалося, за крок до смерті... Але того разу,
1 грудня 2022 року, ангел-охоронець його не вберіг.
48-річний командир встиг доповісти по рації про знищення ворожого танка. Аж раптом — обстріл. Все це відбувалось біля села Ковалівка на Луганщині. “Від уламків снаряда тато і його побратим загинули на місці, — каже дочка. — Поховали ми батька на Алеї Слави у Зінькові. На його честь у місті назвали вулицю та відкрили меморіальну дошку у школі, де він навчався. Подвиги батька його товариш описав у книжці “Мисливець за танками”. Плануємо зняти ще й фільм про тата”.
23 лютого 2023 року молодшого сержанта Сергія Міщенка удостоєно звання Героя України.
