Він із дитинства мріяв літати й наполегливо йшов до своєї мети. Закінчив виш, а свій перший виліт описував так: “Нарешті я побачив це небо зблизька”.
“Денис дуже любив світанки, фотографував їх. Навіть мав власну колекцію таких світлин. Ми дуже раділи його успіхам”, — каже Наталія Бадіка, мати штурмана. За її словами, 20 липня, у день народження сина, вони прокидаються удосвіта. Щоб сфотографувати неповторний схід сонця.
Вінничанин Денис Бадіка виріс у родині військових. Тож знав, що одного дня теж одягне форму. Наполегливо займався спортом і зрештою вступив до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Після навчання у виші служив на посаді льотчика-штурмана у лавах 16-ї окремої бригади армійської авіації “Броди”. Зарекомендував себе відповідальним і професійним офіцером.
“У перший день повномасштабного вторгнення я був у Вінниці у військовій частині. Зателефонував синові, — згадує Михайло Бадіка, батько пілота. — Денис саме повертався з відрядження. Прийшла його черга летіти на ротацію, і він без розмов відразу полетів. Разом з екіпажем переганяв вертоліт у Броди і ледь не потрапив під обстріл. Я тоді сказав: “Сину, бережи себе”. А у відповідь почув: “Тату, я не буду штани у штабі протирати”. Згодом дізнався, що син літав на бойові завдання і під Києвом. Ми дуже за нього хвилювалися”.
Денис Бадіка був у складі екіпажу вертольота Мі-8, який полетів 31 березня 2022-го в окупований Маріуполь, щоб доставити оборонцям провізію й зброю, а звідти евакуювати поранених з “Азовсталі”. На зворотному шляху у борт влучила ворожа ракета. Загинули всі. Батько штурмана згадує: Денис ніби відчував, що це політ в один кінець.
“Перед тим він зателефонував, прощався і сказав: “Тату, якщо я не буду виходити на зв’язок добу чи більше, то ось номер друзів”. Він знав, куди летить, — каже пан Михайло. — А першого квітня нам зателефонували й повідомили страшну звістку”.
Борт упав поблизу Рибацького на Донеччині. Понад два роки Денис вважався безвісти зниклим. З місця катастрофи тіла членів екіпажу росіяни забрали й похоронили у братській могилі в селищі Мангуш, що біля Маріуполя.
“26 місяців ми жили маленькою надією, що син живий. Що, можливо, десь у полоні... Але Господь вирішив інакше, — крізь сльози розповідає мама пілота. — 6 червня 2023 року тіла наших воїнів вдалося забрати з братської могили. Майже рік ми чекали на експертизу ДНК. Двічі був збіг. А далі — усвідомлення, що надії вже немає. Важко змиритися з втратою. Спершу ми із чоловіком закрилися в собі. А потім я познайомилась з мамою загиблого оборонця Вікторією Колмиковою. Вона мене переконала, що не можна мовчати, що треба розповідати про наших героїв”.
Дениса Бадіку поховали 11 червня 2024-го у Вінниці. Віддали останню шану загиблому побратиму й колеги-льотчики: над Алеєю Слави пролетіли шість гелікоптерів. У жовтні того ж року воїна посмертно удостоєно звання Героя України. Отримавши нагороду з рук президента, батьки понесли її на кладовище. Щоб укотре сказати: “Ми пишаємося тобою, сину”.
