До війни Ігор Білевич працював викладачем, організовував для своїх студентів виставки та майстер-класи.
“Ми познайомилися у Глухівському державному педагогічному інституті. Разом вчилися на факультеті загальнотехнічних дисциплін, — каже Світлана Білевич, дружина Героя. — Після армії Ігор повернувся додому й ми побралися”.
Ігор Білевич викладав різьблення по дереву в Глухівському педінституті.
“У його майстерні в університеті завжди грала українська музика, студенти ходили на його пари із натхненням, — згадує друг воїна Роман Дзекелев. — Ми багато їздили по козацьких та історичних фестивалях. Ставили намет, Ігор сідав і проводив майстер-клас із різьблення. Поряд завжди стояв мовчазний натовп: люди, затамувавши дух, спостерігали за роботою майстра”.
У 2015 році Ігор Білевич пішов за мобілізацією у зону АТО. Виконував обов’язки артилериста, був учасником боїв за шахту “Бутівка” (північна околиця Донецька). У березні 2016 року демобілізувався з війська й повернувся додому, в Глухів.
“Ігорю було важко звикнути до мирного життя. Він розумів, що війна триває й далі. Відчував неспокій через те, що його побратими залишилися у гарячій точці, — каже дружина. — Окрім того, у чоловіка з’явився тремор у руках і йому стало важко тримати різець”.
Проте згодом Ігор Білевич занурився у цивільне життя. За підтримки друзів заснував у Глухові фестиваль різьбярства. Охоче опановував й інші ремесла: лозоплетіння, ковальство, гончарство, художню обробку шкіри. Своїми руками збудував власний будинок. А ще захопився мистецтвом володіння шаблею. Разом з товаришем Романом Дзекелевим у 2018 році створив козацький клуб “Гарда”.
“Він був дуже відданий своїй справі й мав золоті руки, — каже Роман. — Навіть сидячи в окопі, у вільний час робив усім своїм побратимам ложки з деревини”.
У перший день повномасштабної війни Ігор Білевич поїхав у військкомат в Глухові. Там людей не набирали й чоловік разом з іншими призовниками вирушив у Бровари. “Він одягнув свій звичайний одяг, взяв паспорт, гаманець і мобільний телефон, — згадує дружина Світлана. — Чоловік думав, що ще повернеться додому, але...”
Разом із побратимами Ігор Білевич звільняв від окупантів Київщину. “Востаннє бачилася з чоловіком у травні минулого року. Тоді я на декілька днів приїхала в Бровари й ми змогли побути удвох менше ніж добу. А потім його підрозділ перенаправили на Донеччину”, — розповідає дружина Героя.
Сержант Ігор Білевич загинув 29 вересня 2022 року біля населеного пункту Ямпіль, що на Донеччині. Він кинувся рятувати побратима й отримав осколкове поранення у шию. Поховали воїна на Вознесенському кладовищі у Глухові.
